"Рука приросла до тіла, опіки, пальчик на руці приріс вигнутим до долоні", – шокуюча історія порятунку маленького закарпатця

Ігорко нагадував дикого зацькованого звірка, коли  працівники служби у справах зайнятості дітей знайшли його у циганському таборі  у Хустському районі. Закутаний у лахміття, з прирослою до живота рукою, з глибокими опіками на тілі (у таборі була пожежа), переляканий  хлопчик,  який не їв кілька днів, вижив дивом.

У свої 12 років Ігор Лакатош пережив стільки, що й важко описати.  Його маму-циганку позбавили материнських прав, а дитину забрали  в інтернат.

«Мамо, посиди зі мною. Я люблю тебе», — каже Ігор не до своєї горе-матері, а до головного лікаря клініки «Інтерсоно» Мирослави Децик. Саме тут  американські лікарі провели Ігореві чергову операцію. Скільки їх вже було, ніхто і не рахує.

«Як жила ця дитина раніше,  навіть уявити не можемо, — розповідає кореспонденту медична сестра, працівниця інтернату Світлана Конар. – Коли його привезли у наш інтернат, були шоковані: усе тіло в опіках, ручка приросла до живота, ніжка не згиналася. Пальчик на руці приріс вигнутим до долоні… У вісім років він важив 9 (!) кг, як однорічна дитина.

Директор інтернату у селі Вільшана, що у Хустському районі Закарпаття, Богдан Кікіна розповідає, що такої тяжкої дитячої долі він не бачив. Та водночас не зустрічав і такої сильної жаги до життя, яку має ця  дитина. Після пожежі хлопцеві більш як рік ніхто не надавав жодної медичної допомоги.  Відколи нещасну дитину забрали, він кочує з лікарні у лікарню. Якось Богдан Кікіна прочитав у газеті, що у Львові є хірург, який врятував дитину зі сильними глибокими опіками. Розшукали цього  лікаря. Отак після знайомства з хірургом, головним лікарем Львівського опікового центру  Василем Савчиним, в Ігорка розпочався відлік нового життя…

«Василь Степанович плакав, як побачив цю дитину, — каже  Богдан Кікіна. – Яке  щастя, що Ігор потрапив у руки до цього лікаря.  Василь Степанович взявся оперувати Ігоря і водночас зв’язався з американськими лікарями, щоб відправити  хлопця до них. За кошти благодійників з Чехії, Швейцарії та Німеччини, які оплатили авіапереліт, Ігоря  спеціальним літаком відправили до американського лікаря, професора Геннадія Фузайлова на лікування в одну з кращих клінік Америки — «Шрайнерс Госпіталь» (Бостон). Перша операція з відділення руки від тіла тривала упродовж 17 (!) годин. Далі операція за операцією…

— Зараз в Америку Ігор літає як додому, — сміється медсестра Світлана Конар. – Його там усі люблять, зустрічають з обіймами і поцілунками. Почувається там як маленький король. Спілкується Ігор з американцями англійською. Все розуміє, але не всі слова може вимовити. Англійську мову вчить в інтернаті з вчителем. Після кожної операції в Америці був реабілітаційний період, щоб адаптувати дитину до нових умов. Відновлювали насамперед функції його організму, які завмерли через те, що дитина не розвивалася. Коли йому довелося залишити інвалідний візок і вчитися ходити самотужки,  заливався сльозами, бо звик, що все роблять за нього, а він лише лежить. Але поступово, зусиллями фахівців, дитину поставили на ноги. Навіть закликали до нього вчителя танців, бо помітили темперамент малого циганяти.

Буває, що тепер годі його спинити з танцями. Стільки у житті пережив поганого, та залишився  добрим, сонячним, життєрадісним хлопчиком, кмітливим і жвавим.

Коли доктор Василь Савчин, випроваджуючи Ігоря до Америки, взяв його за руку і сказав: «Мусиш бути чемним і добре вчитися, щоб бути гідною людиною», Ігор почав цілувати лікареві руки.  Дивиться своїми глибокими чорними оченятами і каже: «Нич не боюся!».

«Ігоря ставлю всім у приклад і кажу: цінуймо те, що маємо! Насамперед – здоров’я!» — каже Богдан Кікіна.  У США було кілька охочих взяти опіку над цією дитиною, але з жалю до нього. Ми порадилися і вирішили, що йому краще буде їздити до США на лікування, адаптовуватися і розвиватися. Ігор — здібна дитина. Він  дожене і пережене своїх ровесників. Йому зовсім не потрібний жаль,  він  є прикладом для багатьох – як треба любити життя…