Футболіст розхвалив на всю Білорусь прекрасне Мукачево та душевних закарпатців

Білоруська версія спортивного порталу "Трибуна" опублікувала статтю про уродженця Мукачева Юрія Габовду, який зараз грає за мінське "Динамо".

Далі – скорочена публікація видання у перекладі.

Півзахисник Юрій Габовда народився і виріс в дуже цікавому місці.

Українське Мукачево має не саму однозначну славу. Вбийте в пошуковик назву міста, і отримаєте безліч новин про контрабанду, бандитизм, розбірки і так далі. Хавбек мінського «Динамо», який народився в цьому прикордонному містечку, розповів про те, як насправді живуть мукачівці.

– Ти народився і виріс в Мукачево. Що це за місце?

– Коли мене про це запитують, завжди жартую, що я родом з маленької Європи. Це дійсно так. Мукачево – невелике містечко в Закарпатській області недалеко від Ужгорода. Маленьке, красиве, акуратне і затишне містечко. На кожному розі море кафешок. Чимось нагадує Львів, тільки масштаби поменше. У нас 80 тисяч жителів, а там мільйон.

Дуже красиве місце з відмінною природою. Багато сімей з усієї України їздять в наші гори подихати свіжим повітрям, оздоровитися, та й просто насолодитися красою. Завжди із задоволенням приїжджаю до батьків у відпустку. Дитина дихає гірським повітрям і потім дуже добре почувається. Та й ми всією сім’єю отримуємо колосальний заряд енергії. При цьому, що дивно, туристів не так багато, як в тому ж Львові. В основному, до нас їдуть влітку.

Маленькою Європою край звуть, бо до кордону з Європою всього нічого. До столиці регіону Ужгорода менше 40 кілометрів. А межа якраз в місті. Так ось через це виходить, що в одному місці перемішана купа національностей. На вулицях запросто можна зустріти кого завгодно: угорця, поляка, чеха. В’їжджаєш в Мукачево і диву даєшся від номерних знаків – більше словацьких та угорських, ніж українських. Жити дуже цікаво.

Зрозуміло, що такий стан речей відбився на нашій культурі і мові. Є чисто українська мова, якою розмовляють у Львові, а є наша – закарпатська. У ній переплелися угорська, польська і українська мови. Для розуміння вона досить складна. Дуже багато важких слів. І так може статися, що жителя Закарпаття абсолютно не зрозуміють люди зі східних регіонів. Особливо якщо не знають української.

Через всі ці особливості нас іноді називають мадярами. Я з 14 років живу у Львові і якийсь час намагався поправляти, сперечався, доводив щось, а потім змирився.

– Що за люди живуть в Закарпатті?

– Дуже гостинні. З гостей просто так піти нереально. Тебе раз напоять і нагодують. Навіть в день знайомства ти будеш відчувати себе повністю своїм – суцільна доброта. Немає такого пафосу, який можна зустріти в столицях – в Києві чи Мінську.

Взагалі, у нас дуже легко знайти спільну мову з людьми. Я нічого не маю проти білорусів. Мені багато в вас подобається, але деякі звички ... У Мукачеві, та й у Львові, як? Приходиш в магазин, аптеку або ще куди. З тобою поговорять так, немов ти улюблений родич. Усміхатимуться, допоможуть з вибором. У Мінську приходжу в магазин: «Здрастуйте, вибачте, будь ласка ...» І тут помічаю, що на мене дуже дивно дивляться. Про привітанні у відповідь я мовчу. Якщо і відповідають, то роблять це так, ніби я винен у всіх бідах цієї жінки-продавця. Після того, як мене обслужили, завжди дякую і прощаюся. А у відповідь нічого. Ідеш на вокзал купувати квиток, а там ще і вилають так, що не захочеться до кас підходити. Мені іноді буває так не по собі від усього цього ...

Ще у нас в Мукачеві прийнято вітатися з сусідами. У Мінську в тому будинку, де я живу, мені і половина не відповідає! Я ж звик спілкуватися красиво. Можу не просто привітатися, а й поцікавитися справами. Ми ж з деякими людьми мало не кожен день перетинаємося. У нас так прийнято. У моєму розумінні інакше бути не повинно.

Якось розмовляли з Лукою Роткович і випадково вирулили на цю тему. Виявилося, у нього така ж проблема. Каже, виходжу з дому, вітаюся з сусідами, посміхаюся їм, а мені ніхто не відповідає. Дуже неприємно.