На Рахівщині випасають карпатських буйволів

Пересвідчитися у тому, як господарюється вихідцю з Німеччини на Лужанській полонині Пелиця, мали нагоду під час робочої поїздки голова райдержадміністрації Павло Басараба, його заступники Віктор Турок і Дмитро Ігнатюк та керівник самоврядного органу населеного пункту Іван Бондюк. До речі, тільки за каденції Івана Юрійовича для створення належних умов літування на полонині Старий зведено два будиночки для тваринників. У планах – будівництво притулку для туристів, які є частими гостями на високогір’ї. Але найбільшою проблемою все ж таки залишаються дороги, коштів на ремонт яких бракує.

Про те, як Мішель Якобі змінив забезпечене і впорядковане життя у Німеччині на необлаштоване, але повне несподіванок в Україні, в обласних ЗМІ писали неодноразово. Тут, у закарпатській глибинці, ось уже сьомий рік вирощує карпатських буйволів. Він був вражений, коли довідався, що тварин, яких віками вирощували тут і яких ще півстоліття тому було понад тисяча, нині залишилося лише кілька десятків. Місцеве населення безжально здавало їх на м’ясо, – зазначає Рахівська РДА.

Сучасна генерація сільських господарів відмовляється тримати буйволів. Мовляв, молока вони дають небагато, а як тяглова сила не витримують конкуренції з автомобілями й тракторами. Тому і приїхав сюди, щоб змінити сумну долю тварин. Вони розумні, їх можна використовувати в господарстві на різних роботах. Це краща тяглова сила, ніж воли. А те, що їхнє молоко цілюще, – тема окремої розмови. Крім того, буйволи ніколи не хворіють, надзвичайно витривалі й живуть до 40-50 років. Якщо корові потрібні поживні трави, то їжа буйволів – осот, чагарники, стебла кукурудзи. З’їдять дочиста те, біля чого корова навіть не зупиниться.

Кошти на формування маточного стада Мішель Якобі знайшов у вигляді євроґрантів. Люди, які дослухалися до його прохань, допомогли створити основу стада. І це попри те, що доросла буйволиця коштує не менше двох тисяч євро. Через шість років у стаді вже нараховувалося двадцять тварин, бика-запліднювача привезли аж з Болгарії.

Спочатку невелике стадо випасав у Стеблівці, на заплавах Тиси, зарослих густими травами і верболозами. Адже улюблене заняття тварин – купання. Попри те, що за колгоспних часів більшість місцевих мочарів осушили, острівці боліт залишилися.

Коли місця традиційного перебування постійно підтоплювали води річки, перебрався на Рахівщину, на Лужанську полонину Пелиця, отримавши попередньо погодження від сільської громади.

Нині, на високогір’ї дбає про 30 буйволів й п’ятьох голів молодняка. Допомагали справлятися з ґаздівством і волонтери зі Швейцарії та Харкова. Попри відсутність дотацій, не розуміє, чому місцеве населення залишає рідний край у пошуках заробітку, адже Закарпаття – благодатний край для господарювання, зокрема й для розведення буйволів. Буйволяче молоко, овечий сир, бринза мають надійний збут. Навіть до столиці відправляли продукти виробництва, нині ж головна точка збуту – Львів. Розходиться все, до останнього кілограма: було б більше – і те б забрали.

Щоденна норма молока від буйволиці – від 7 до 10 літрів, проте надзвичайної жирності. За цим показником – від 8 до 12 відсотків – йому немає рівних. Воно дуже багате на білки. Буйволи вигідні й тим, що від них отримують дешеве м’ясо, адже невибагливі до їжі. Мають цінну шкіру. Важать дорослі тварини карпатського буйвола 600-700 кілограмів.