На Громадському.ТБ показали героїзм закарпатської 128-ї бригади (ВІДЕО)

Євген Петрович – замкомандира 128-ї гірсько-піхотної Закарпатської бригади. Зараз він у київському військовому госпіталі. Але тільки фізично. Думками він там, на фронті, разом зі своїми бійцями. «Не хочу використовувати «голосні» слова, але на «гражданкє», я би таких людей не зустрів», – говорить замкомбриг про своїх побратимів.

Розповідає про себе, про бригаду, про виснаження, про героїзм, про сепаратистів, про бої та про ставлення держави до своїх воїнів.

Про себе

Я не військовий з покоління в покоління. Я перший в родині, хто пішов цим шляхом. З дитинства хотілося бути військовим. Фактично в збройних силах з моменту їх створення. Я пройшов все і бачив все. Мене важко чимось здивувати: і зарплати низькі, і відсутність забезпечення. Не знаю, якось так. Армія – то моє. Я так вирішив. Давним-давно міг звільнитися, але залишився. «На бригаду йшов довго», але вважаю, що нам дуже поталанило, що я залишився у 128 гірсько-піхотній, так склалася доля і зараз вона дуже тісно переплелася з особовим складом, з людьми які були там зі мною.

Про бригаду

Не хочу використовувати «голосні» слова, але на «гражданкє», я би таких людей не зустрів. Хоча більшість із них мобілізовані, що прийшли із цивільного життя. «Там» – зовсім все по-іншому, зовсім інші відносини, зовсім по-іншому люди себе розкривають, ставлять. Взагалі, про себе меньш за все хочу говорити. На сьогоднішній день 128-ма –це бригада, що не вдарила у бруд обличчям, жодної позиції своєї не здала. Жодної! Де би ми не стояли. В першу кампанію, ми залишилися єдині на позиціях. Айдар залишився у Щасті. Ми – 128-ма залишилися у Станиці Луганській. Тоді, коли була не зовсім сприятлива обстановка. Зокрема, якби не майор Дарабан, заступник командира бригади «з тилу», зараз вже полковник, реально його керівництвом, під його рішенням, його волею тоді ми не залишили позицій, залишилися всі на місцях і я вважаю, що то була дуже велика заслуга, тому що якби відступила і 128-а, то у нас ця вдавана лінія розмежування йшла би по Старобільську вже б давно, з вересня місяця.

Про виснаження

На сьогоднішній день бригада перебуває у важкій ситуації. Ми фактично вже півроку воюємо. Бригада воює фактично без ротацій, без замін. Особовий склад постійно знаходиться на позиціях. Це складно, важко, перш за все фізично. Не так морально, як фізично. Люди виснажені. Але хочу сказати, що панічних настроїв там немає. Звичайно, хлопці хочуть підтримки, хлопці хочуть і відпочити. Ви повинні розуміти, що таке перебувати в полі на позиції з дня в день. Тим паче зараз не літо, кліматичні умови не сприяють тому, аби було комфортно жити в окопах. Хлопці фізично виснажені. Але хлопці стоять, і роблять подвиги.

Як заступнику командира бригади по роботі з особовим складом, дуже хочеться достукатися до вищого військового керівництва з тим, аби їх оцінили по гідності. Я не знаю який подвиг ще потрібно зробити, аби отримати державну нагороду, якщо хлопці вручну палять танки, випалюють з гранатометів, стоять часто без підтримки важкої техніки, але залишаються, стоять і позицій не здають. Це є подвиг і не думаю, що хтось може щось більше звершити. Зараз із бригадою не дуже приємна ситуація. Вона надзвичайно складна. Ми потребуємо підтримки, багато техніки вийшло з ладу, заміни немає, все що нам дали — 12 самохідних гармат.

Про Дебальцівський плацдарм

Не знаю, можливо ця інформація не для широкого загалу, але: потрібна допомога. Дуже потрібна допомога. Ситуація ускладнилася тим, що захопили Логвиново. Я не знаю звідки черпають інформацію решта вищих посадових осіб, але я вчора розмовляв із начальником розвідки, - Логвиново захоплене і вони там укріплюються. Щодня туди заходять по 10-12 машин сепарів із боєприпасами, особовим складом, важка техніка підходить. Якщо вони там закріпляться, то утримання Дебальцівського плацдарму буде дуже проблематичним. Надзвичайно проблематичним.

Про переговори

По переговорам я хочу сказати так: якщо є домовленість що все залишається по новій лінії зіткнення то тоді треба щось серйозно думати із Дебальцівським плацдармом. Тому що по новій лінії зіткнення, якщо вони не хочуть зараз за цих два дні повернути попередні позиції, якщо не буде нічого для цього зроблено, то там ситуація буде неоднозначною. Я не поставлю і копійки навіть за його утримання. Утримання того перешийку який залишиться в 10-12 кілометрів. Потрібно буде вводити ще мінімум одну бригаду на його утримання.

На сьогоднішній день Чорнухіно залишається нашим, блокпост «Балу» тримається, не зважаючи ні на що. Три дні тому, спалили три танки. Сепаратисти знову посилили натиск на Кам'янку. Якщо вийдуть на Кам'янку, відріжуть Ольховатку, буде проблема з утримання позицій механізованого батальйону. Це буде дуже велика проблема. Що потрібно? Артилерія, підтримка, техніка потрібна. Хлопці молодці, я навіть не знаю, що сказати, тому що особовий склад все що зміг він виконав. Місяць боїв, таких посилених боїв, це витримає не кожен. Бригада несе втрати. Однак якщо зважати на те, які втрати несе ворог, то тут бригада свої завдання виконала. І хто б там що не казав... Колись всі казали ВДВ, ВДВ.... Ми не гірші десантників, ми відстояли усе. Жодної позиції бригада не здала. Ситуація, що склалася — не з вини 128-ї.

Хочу, аби всі повернулися. Вистачить вже. Досить великі втрати. Важко буде відновлювати боєздатність, тому що особовий склад реально дуже сильно вимотаний, і дуже сильно втомлений. Десятиденною відпусткою тут не відбудешся. Потрібен тривалий час. Дуже великі втрати серед командного складу, дуже великі втрати серед сержантського складу, серед досвідчених бійців, чим і як вони будуть поповнюватися — ось це теж проблема. Офіцерського складу... Ну із резервів призивати. Але знову ж таки їх треба навчати, готувати.

Хотілося б, щоб керівництво Збройних сил, керівництво держави помітило і дійсно допомогли, тому що те що зараз пішли обстріли навіть того ж Краматорська, це все просто виробниче. Від того що своєчасно туди не надійшла допомога. Так підійшла 30-та бригада, але підійшла вона вже трішки запізно. Вони вже просто почали затикати дірки. Велика проблема з артилерією, з боєприпасами, і найстрашніша зараз ситуація для підрозділів бригади це те, що перерізала дорогу на Артемівськ. Буквально днями машина, яка вивозила 300-х, була обстріляна. 13 бійців загинули. Ситуація важка. Якщо не буде зараз деблокована дорога, якщо не буде зараз встановлене нормальне забезпечення, підвіз, буде дуже тяжко. Рішення потрібно приймати негайно, а не чекати 15-го числа, коли вони самостійно відійдуть. Ми вже цих «перемирь» пережили стільки, що... Це не жарт, коли починається перемир’я, у нас розхід боєприпасів збільшується вдвічі або втричі. Найбільша проблема в тому, що ми статичні, ми нікуди не рухаємося, а вони на нас пруть.

– Тобто ви не вірите у те, що буде перемир'я і будуть виконуватися угоди?

– Я не вірю. Дай Бог, звісно, аби так було, але навіть якщо вони припинять 15 числа активні бойові дії, то на мою думку — два-три тижні часу, вони перегрупуються, підвезуть резерви і вони все рівно продовжать воювати. Скільки ми і з полоненими розмовляли, і так, по інформації, вони... В них немає завдань зупинятися. Їм не потрібне це перемир'я. Так, може на політичному рівні якась домовленість буде. Але якщо їх зібрали, озброїли... Хто їх годуватиме? Годуються вони війною. Я в усе це не вірю. Якщо буде передишка, тоді хотілося б, аби все зразу укріплювалося. Укріплювалися і розширювалися фланги. Якщо ми лишатимемося на цих позиціях, які є на сьогодні, то за 2-3 тижні буде дуже важко втримати Дебальцеве. Ми і так зараз в критичному стані, а якщо вони підтягнуть резерви, буде надзвичайно складно.

– Чим мотивований ворог? За що вони воюють? Це ж не їхня земля.

– Там більшість із тих, хто пішов нещодавно у наступ у першій хвилі 4, 7 окремі Слов'янські бригади, пригнані з-під палки. Мотивація в них лише одна — страх. Коли йшла їхня колона з Круглика на Рідкодуб, вони запанікували, їхня техніка підірвалася на фугасах, піхота відмовилася йти без підтримки артилерії, 14 чоловік у них кинули зброю. Я не знаю, що зробили із першими шістьма з 14, але восьмеро підняли автомати і знову пішли вперед. У них все набагато простіше. Така найвища міра покарання, як розстріл - це не абстракція, це є реалії сьогодення. Командування, що не виконало завдання знімається, арештовується. І повірте, не за гроші вони воюють, зарплата там 800 грн на тиждень і виплачували її в останнє перед новим роком. У них тільки страх. Їх женуть вперед. Другий ешелон, там стоять російські війська, стоїть спецназ, який просто просто тупо гонить їх цих “хлопчиків-бабаїв”. У вожаків “бабки”, накази згори, а гопота, що йде в наступ — їх жене страх.

– Скажіть, я не знаю, може ви чули, парламент вчора прийняв ряд рішень згідно з якими суттєво збільшується відповідальність військовослужбовців зокрема про невиконання наказу, неуставних відносин і т.ін.

– Я вам скажу так. Близько двох місяців назад вже звучали пропозиції посилити міру покарання для військовослужбовців, що здійснюють правопорушення і в тому числі кримінальні під час проведення АТО. Ну теж таке, однобоке ставлення. Тобто ми не є учасниками бойових дій, це ще треба доводити, ми не користуємося пільгами, як у воєнний час, тому що у нас немає воєнного часу, а відповідальність повинна бути така, як у воєнний час. Воно якось не відповідно. Найгірше в цій ситуації те, що люди перестають вірити. Люди озлоблюються. Це велика помилка в політиці держави і збройних сил. Люди не вірять вищому керівництву. Це використовує собі на користь і російська сторона і сепаратисти, люди втрачають віру у керівництво. Дуже важливу. Солдат який не вірить своєму командирові може бути героєм, здійснювати героїчні подвиги, але фактично це програшна ситуація. Я б хотів аби на це питання звернули увагу. Але щоби це не були популістичні заяви із криками, а щоби були реальні кроки. І щоби всі хто там, не залишилися без уваги. У нас все законодавство прив'язано до мирного часу. Всі відповідні керівні документи прив'язані до мирного часу. А реально, ми ж воюємо. Ми не завжди можемо виконати ці законодавчі акти. Це створює перешкоди в наданні соціальних гарантій солдатам, бійцям, для них це важливо, а ми їм не можемо цього дати, тому що керівний документ каже от так от треба робити. А так ми не можемо зробити фізично. Якщо ці хлопці повернуться звідти і підуть розказувати: «Нас там забули», «Нас кинули», то де ви потім знайдете патріотів, які підуть воювати? Люди не будуть вірити. Ми намагаємося якось хлопцям пояснювати все це, але ситуація говорить сама за себе.

– Що тоді робити? Вводити воєнний стан, чи «шліфувати» законодавство про АТО?

– Треба шліфувати законодавство під цю ситуацію. Введення воєнного стану теж не вирішує низки питань. Людей не потрібно кидати. Про людей не потрібно забувати. На жаль ми маємо такі сумні факти. Ті самі виплати, гарантії, соціальні пільги. Часто їх отримують не ті, кому треба, а це породжує чутки, невдоволення, це впливає на морально-психологічний стан. Нам у 128 пощастило. Під час мобілізації до нас прийшло дуже багато добровольців. Людей, що прийшли свідомо. І це дуже позитивно, тому що це сформувало ядро, яке показує ті результати, які ми маємо. На сьогоднішній день бригада воює. Коли виходить колона з 28 машин, на опорний пункт, який охороняють 34 людини, і цих 34 людини умудряються розбити цю колону в пух і прах, а вони тікають полишаючи свою техніку, пригнати ту техніку, то я вважаю, що потрібно всіх поголовно нагороджувати. Не стоїть навіть питання, хто що підбив, хто що не підбив. Всі хто там був, вони мусять бути нагородженими. Нажаль ми скільки подавали рапортів на державні нагороди... В Нікішино бої не припинялися, в Чорнухіно бої не припинялися, на Рідкодубі бої не припинялися... Кам'янка... Люди воювали, А результат нульовий. Ніхто не заохочений, навіть медалями, я не знаю. Ну хоч що небудь.

Я дуже сподіваюся, що все-таки буде прийнято рішення, бригада буде не просто посилена, а виведена на відпочинок, це дуже потрібно. Людям потрібно відпочити. Вже не допоможе ні супернова техніка, ні велика кількість боєприпасів, людям потрібно просто фізично відпочити. Без відпочинку, - важко. Вони довго не протиримаються...

Сергій Мельничук, Сергій Грішин