Особливості назв залізничних станцій Закарпаття

Історично склалося так, що для населених пунктів нашої області характерне утворення власних назв за типом, який прийнятий у західних та південних слов’ян (словаків, сербів, болгарів, македонців). Наприклад, відомі болгарські міста Велико-Тирново, Габрово, сербські Смедерево, Кралево, боснійське Сараєво, македонські Куманово, Крашово, а вже менших годі і порахувати. У Словакії за цією формою утворені, як правило, сільські назви – Налєпково, Коларово, Габчіково. Знаючи історичну спорідненість закарпатців із цими народами, слід вважати цілком природними подібні назви міст і сіл усіх територіальних зон нашого краю - від Зарічова на Перечинщині до Тернова на Тячівщині. Правда, час вносить свої корективи, і звичним стало замість «Виноградово» казати «Виноградів», так само, як і «Тячово» перетворилося в «Тячів».

Однак відносно назв населених пунктів ще діють хоч якісь правила, принаймні, органи місцевої влади можуть їх врегулювати. Та найбільші словесні покручі зараз стали виникати на залізниці, де назви станцій і зупинок редагують у залізничних львівських кабінетах так, як заманеться владним «вошутошам». А ці хлопці, мабуть, добре розуміють, чим відрізняється станція від зупинки, а зупинка від платформи, але чомусь не дружать із географією та орфографією.

Станція Королево називалася то КоролевЕ, то КоролЁво, хоча селище завжди мало назву Королево. Старші виноградівці пам’ятають, що у Виноградові до 1960-х років залізнична станція називалася Севлюш. Станція Батєво знаходиться в селі Вузлове. Нема села Батєво, нема станції Вузлової, а є такий гібрид.

Недавно замість станції «Рокосово» з’явився якийсь «РокосІв». Саме село, як ви вже здогадалися, і далі називається Рокосово. Політ фантазії львівських залізничних географів не обмежився такою дивною метаморфозою. За прикладом заокеанських міст Нью-Йорка, Сан-Франциско чи Ріо-де-Жанейро стали тулити дефіс де треба й де не треба. Так зараз з’явилися зупинки «Нове-Село» та «Чорна-гора». Хоча самі іноземці пишуть без дефіса: New York, Rio de Janeiro, San Francisco. Та й українці пишуть Кривий Ріг, Біла Церква, тощо. На тій же Галичині прекрасно існують без дефіса Старий Самбір чи Судова Вишня.

Якщо задати в Інтернеті, наприклад, пошук «Карти залізних доріг Закарпатської області України», то київський сайт Shram.kiev.ua подарує вам зображення Закарпаття чомусь із «Атласу Автомобільних доріг України» кравчуківської доби.

На цій чомусь російськомовній мапі теж є цікаві речі – відома всім пасажирам київських поїздів зупинка «СкОтарське» стала «СкАтарске», а Косино набуло множини - «Косины». Солотвино можуть обізвати у жіночому роді «СолотвинА», ніби з натяком на румунське чи угорське його коріння; але тоді б мало бути «Слатіна». І БуштинО може фігурувати, як БуштинА.

Сайт vseslova.com.ua у 2013 році надасть вам російськомовну схему Львівської залізниці 1954 року. А знайти розклад руху поїздів по станції Виноградів сьогодні ви можете на сайті poezda.org.ua/city, який той же таки Виноградів охрестив «ВинограДОВО- Зак.», тому що україномовного розкладу для цього райцентру вам знайти не вдасться.

Чудернацький консерватизм українських залізничних генералів видно і у макро-масштабі. «Південно-Західна залізниця» знаходиться на півночі та центрі України - Київська, Чернігівська, Житомирська, Хмельницька області. Так само «Південна залізниця» охоплює географічно східні області - Полтавську, Сумську, Харківську. Звичайно, ця схема збереглася з тих часів, коли території залізниць співпадали із територіями військових округів колишнього СРСР. Так, межі Львівської залізниці співпадали із межами Прикарпатського військового округу ( до 1998 р.) Та якщо Збройні Сили свою структуру давно модернізували, то залізниця своїми підходами продовжує дивувати.

Так що їхати вам «Хюндаєм» із Скатарська на Хуст через Рокосів!

Михайло Чухран, Новини Виноградівщини