Віктор Бобок про Закарпаття, захоплення альпінізмом та сходження на Еверест

Досвідчений альпініст, наставник Ірини Галай, яка стала першою українкою, котра зійшла на найвищу вершину світу, поділився з «Панорамою» деталями екстримальної мандрівки. Цікава бесіда опублікована в номері від 9 червня.

Підкорення мукачівкою найвищої вершини світу – Евересту, вже стало історією. І наша землячка вписала своє ім’я в книгу рекордів, як перша українка, яка піднялась на висоту 8848 метрів. Та цей екстремальний вчинок став реальним завдяки вмілим настановам досвідченого наставника, який готував дівчину до подвигу. Знайомтесь – Віктор Бобок, мандрівник, який вперше підкорив Еверест у 2004 році. Альпінізму відданий з 1978 року, активно виписував спеціалізовані польські журнали. І все заради своєї мрії: подорожувати і досягати вершин. Ми зустрілись у будинку заступника міського голови Олександра Галая, де наш герой і розповідав про підготовку до найважливішого сходження закарпатки на Еверест.

– Зовсім випадково я побачив її пост у соцмережі «Фейсбук» про те, що вона не заспокоїться до тієї пори, допоки не вб’є свій «бандерівський» льодоруб на вершині Евересту. Я їй написав: «У чому справа? Немає ніяких питань. Приїжджай. Будемо готуватись». Вона одразу ж відповіла: «А що для цього потрібно?». Я їй запропонував потренуватись і одразу зійти на маленький семитисячник – найвищий вулкан у світі Охос-дель Соладо, який знаходиться в Чилі. Тоді ми на цю вершину зійшли з дуже класною командою людей. Саме в Чилі ми і вперше зустрілись.

– От ми згадали про два сходження: на Охос-дель-Соладо та Еверест. Чим ці два сходження відрізняються?

– Це два зовсім різні сходження. Хоча навіть перше сходження є надскладним для звичайної людини, оскільки потрібна акліматизація, пристосування до умов і т.д. Ірина з цим стартовим випробуванням справилась чудово. Під час сходження я бачив, як сяяли її очі, з яким бажанням вона піднімалась, скільки енергії мала.

– От ми згадали про Ірину. Що Ви про неї скажете? Які у неї якості?

– Вона дуже прямолінійна. Вона вміє впевнено йти до своєї мети. І її ніщо не зупинить. У Іри просто сильна енергетика, яка заряджає багатьох. І повірте мені, це вона зійшла. 99% того результату сходження на Еверест – це її заслуга. Моя справа – це лише консультувати, підкоригувати, підказувати, що їй робити на певній висоті, а що ні. Бо краще щось не зробити, аніж вчинити щось зайве. Коли мені зателефонував колега Сергій Ковальов і сказав, що від нього йде його землячка Тетяна Яловчак, то я з впевненістю сказав, що від мене на найвищу гору світу сходитиме Ірина. Чому я був впевнений? Тому, що у Ірини особливий характер. І я при підйомах помічаю, чи людина зійде на вершину, чи ні. І часто мої прогнози збувались. Вона маленькими кроками ходить до своєї мети. І тому вона успішна у бізнесі, житті, а тепер і в таких досягненнях. Цікаво, що за час підйому вона навіть не схудла. Я тоді втратив 12 кг, колега – 25 кг. А Ірина переймалась тим, як вона схудне після сходження на вершину. Я вперше бачу, щоб людина після сходження не втратила кілограмів.

– А як Ви вмовили батьків Ірини, щоб вона все-таки піднялась з Вами на вершину?

– Якось мені Ірина сказала, що батьки дуже хвилювались, не хотіли, аби вона підкорила цю вершину. І вона попросила мене, аби я їх якось переконав. Тим паче, що це вже не перше моє сходження на Джомолунгму (саме так ще називається найвища точка планети - Авт.). Тому їм і розповів про те, що якщо Іра біля мене – отже все буде добре.

– Я хвилювався до останньої пори, коли Ірина вже спустилась на землю. Я хвилювався і коли вона спускалась з вершини, не міг заспокоїтись. Пригадую, як якось вони зникли з поля нашого зору. Можливо, це був їхній стратегічний хід, але кілька днів навіть не міг спати, бо не було жодної інформації про Ірину. І тут бачу незнайомий номер з незнайомим кодом. Ніби знаю номери багатьох країн світу, але цей вперше бачив. Це був номер супутникового зв’язку. І тут чую голос Ірини. І вона каже: «Тату, не хвилюйся. Зі мною все добре», – розповів про своє хвилювання заступник Мукачівського міського голови Олександр Галай, батько Ірини.

– Цей стратегічний хід був пов’язаний із заочною боротьбою з Тетяною Яловчак?

– Саме так. Все почалось у Катманду, коли ми зустріли нашого конкурента Абрамова в одному з барів. Ми дізнались про те, що нас списали і не вважали за екстремалів, які можуть піднятись на Еверест першими. І вирішили зіграти в мовчанку і, як то кажуть, зникнути з радарів. Після початку травня ми взагалі ніякої інформації не давали. Ми хотіли бути першими, адже розуміли, що проти нас сильна конкурентка. Зіграла на нашу користь і якась дезінформація, нібито у Ірини тоненькі руки, тоненькі ноги, сама вона типова білявка. І тому не підкорить Еверест першою. Але ми перемогли. Ми зустріли Абрамова, Яловчак та інших учасників експедиції «Сім вершин», коли вже спускались.

– А з якими складнощами Ви зіткнулись при сходженні?

– На третій день Ірина отримала обмороження шкіри, десь на висоті 7 тисяч метрів. Це гірше, ніж опіки, адже відмирає частина шкіри. Під оком у Іри утворилась велика чорна пляма. Але я її заспокоїв і сказав, що це лише перша стадія і вона пройде. І коли ми вже були в Катманду, зайшли в місцевий рок-бар. І вона здивовано закричала, побачивши себе без цієї чорної плями. Крім того, були й емоційні складнощі. Коли ми йшли з північної сторони, дізнались, що кілька осіб, які підіймались з південної сторони, загинули. Це були три японці та австралійка.

– От Ви кілька разів сходили на Еверест, побували в усіх точках Земної кулі, Ваш паспорт переповнений пропусками та візами. Які Ваші плани після цього сходження на Еверест?

– Знаєте, я себе не відчуваю громадянином якоїсь окремої країни. Я є громадянином світу. Одне з тих місць, де я щасливо себе почуваю – це Катманду. І хоч там люди живуть бідно, та саме там відчувається якась особлива атмосфера, дух щастя та радості, де люди радіють простим речам. Також чудове місце – це Нова Зеландія. А от щодо подальших планів – то знову я буду в подорожах. Спочатку поїду в Іран, потім збираюсь укотре підкорити гору Ельбрус, звідти вирушити в далеку подорож у Перу, а потім підійматись на найвищі вершини Киргизстану.

– Ви об’їздили увесь світ. Як Вам загалом Закарпаття?

– Я впав у ностальгію. Я раніше працював у Карпатах, щоправда, на гірськолижному курорті у Славському (Львівська область). А тут взагалі краса. Можна сказати, що Ви живете в Європі. Я вже вдруге у Мукачеві. Вперше був тоді, коли просив у батьків Ірини дозволу піднятись на Еверест. Тут тихо, спокійно. Ваші курорти – просто рай на землі. Саме тут відчувається добра домашня атмосфера.