Катастрофічний брак англійської, "вогняна вода" та добрі люди: враження туристів із Франції від Закарпаття

Всі ми знаємо, що Закарпаття туристичний край і його відвідують тисячі гостей, як з України так і з-за кордону. Дехто заздалегідь бронює готелі чи дерев’яні будиночки в горах та прораховує маршрути і місця, які планує відвідати. Але є й така категорія туристів, що полюбляє подорожувати наосліп і обирати маршрут поїздки, керуючись відчуттями, порадами на місці чи обставинами.  Саме такий вид туризму дає змогу побачити життя регіону зсередини. Справжнє, без глянцевих шпалер туристичних проспектів.  

Кореспонденту видання вдалося натрапити на французів, маршрут яких пролягав через Закарпаття та розпитати з якими труднощами стикається ця категорія туристів у нас.

Арно Лхерм – студент 3-го курсу за спеціальністю соціальна економіка. Родом із гарного містечка Тулуза, що на півдні Франції. Музикант, барабанщик місцевої групи «Bonsai Blues Band».

«Я вирішив зробити перерву в навчанні і побачити світ, щоб розібратися в собі і визначити пріоритети в житті, дізнатися чого я хочу насправді в майбутньому. Подорожую один, бо це дає змогу бути самим собою і бути вільним у виборі шляху. Я виїхав з Тулузи в травні. За цей час встиг побувати в Німеччині, Польщі, Литві, Естонії... Такий напрямок для початку обрав, щоб зустрітися з другом в Фінляндії. Далі мій шлях пролягає на південь/південний схід – планую пройти Румунію, Болгарію, Грузію, Казахстан та Китай. Кінцевим пунктом подорожі стане Камбоджа, а потім вже повертатимуся додому. Думаю, дорога додому буде важчою, тому зараз максимально акумулюю кошти і намагаюся не витрачати їх. Ночую в наметі, або у гостинних людей, часто мене запрошують до себе додому перехожі», – розповідає при зустрічі Арно.

Ми зустріли його в рейсовому автобусі в Хусті, який прямував в сторону Рахова. Арно з самого Мукачева безрезультатно намагався знайти хоч когось, хто порозуміє англійську і покаже йому, де виходити – йому потрібно було в Солотвино, на КПП з Румунією. Ми заспокоїли його, що він нічого не пропустив і їхати ще 2-2,5 години. На радощах, що знайшов співрозмовника Арно поділився своїми враженнями: «Я заїхав в Україну зі сторонни Польщі, поблизу міста Рава-Руська 4 дні тому.  З кордону мене підібрав чоловік на старому УАЗі, де нами мотиляло зі сторони в сторону – це був цікавий досвід, раніше я не їздив такими авто. Щоб закріпити враження водій потім виніс з дому пляшку домашньої сливовиці і налив мені на доріжку цієї вогняної води. Здається при згадці про неї в мене досі пече в горлі (сміється).

Далі я зустрів хлопця, який дізнавшись, що я прямую в Румунію, просто пішов і купив мені квиток на потяг в Закарпаття і не схотів брати грошей.

Не маючи навігатора або карти (одну мені дали, але там всі написи були українською, тож користі з неї обмаль), доволі важко орієнтуватися в місцевості – навколо дуже мало вказівників чи інформації для туристів. Проте я постійно зустрічаю добрих людей, що просто за руку ведуть мене далі й далі.
Ось, наприклад , в Мукачеві на автовокзалі касир не захотіла мені допомогти, вона не розуміла нормально англійської і просто пропонувала мені купити квиток до Бухаресту. Я пояснював, що хочу побачити і ваш регіон, і їхати маленькими містечками та селами Румунії, але вона відвернулася і почала обслуговувати інших. Мені пощастило, що розмову почув хлопець, який порадив мені їхати в Солотвино на КПП. Він допоміг придбати квиток і написав українською, де я маю вийти, – Арно простягує нам папірчик з аккуратно виведеним написом населенного пункту. – Тож попри все мені таланить на хороших людей в Україні. Сподіваюся наступного разу я проведу тут трохи більше часу, але поки ця частина подорожі мені нагадує важкий квест.

Цікаво, що частину подорожі Польщею я спокійно зможу показати згодом на карті, а ось де побував в Україні не дуже запам’ятав – мене просто тут водять люди».

Вказівників від автобусної зупинки до КПП «Солотвино-Сігет Мармацієй», звісно теж немає. Хоч пункт пропуску і цілодобовий та на ніч відпускати Арно шукати дорогу не хотілося. Тож ми запросили його в гості, нагодували вечерею, а вже зранку провели до кордону.

Саме тут вдалося зустріти наступних героїв історії – француженок Кріс і Мартіну.

Жінки приїхали з крупного міста Монпельє, що теж на півдні Франції. Кріс вчительна іспанської мови в школі, а Мартіна працює в сфері ІТ. Вони полюбляють подорожувати і щоразу обирають нові країни. Навесні це були Норвегія та Швеція, зараз – Румунія із заїздом в Україну. Їм порадили відвідати Рахівщину, тож жінки прямували до автобусної зупинки озброївшись планшетом і електронними картами, навідміну від Арно.

«В мене такі неймовірні відчуття від того, що я вперше в Україні. Не знаю як це передати, наче якісь метелики всередині. Все навколо незвичне і цікаве», – ділиться Кріс.

Придбавши квитки, вони завзято почали вдивлятися в українські букви і попросили перекласти, що там написано. Як відомо, лише квитки на потяг дублюються двома мовами, при чому українською та російською, хоча корисніші для туристів були б українська та англійська. А з квитками на автобуси і зовсім журбинка – іноземець в них не розбереться ніяк.

Але француженки були налаштовані позитивно. Наостанок запитують які традиційні страви їм варто скуштувати в Закарпатті і сідають в переповнений автобус.