Василь Кобін починав грати на страбичівському стадіоні

Під час відвідування Донецької ЗОШ І-ІІІ ст. № 63 Василь Кобін на прохання журналістів пригадав свої шкільні роки.

– Василю, Ви самі в дитинстві любили День знань?

– Коли йшов до першого класу, для мене це було щось нове. Тому, з одного боку, була боязнь. А з іншого – цікавість і величезне бажання піти до школи й набратися знань.

– Які враження справив сьогоднішній візит до школярів?

– Дуже приємні! Я давно не був у школі і дуже радий, що випала можливість привітати дітей з їхнім святом. До речі, сьогодні виповнюється 20 років, відколи я пішов до першого класу. А якби не прийшов на це свято, то, мабуть, і забув би про свій особистий ювілей.

– Як Ви вважаєте, присутність футболіста на лінійці може стати додатковим стимулом для дітей займатися спортом?

– Безумовно! Гадаю, якщо вони сумлінно ставитимуться до своєї роботи – якою б вона не була, – все у них вийде.

– Для Вас символічно, що в цій школі навчався президент клубу?

– Звичайно, мені приємно побувати в школі, в якій навчався президент нашого клубу.

– Які спогади залишив у пам’яті Ваш перший День знань?

– Пам'ятаю, мама вдягла мені білу сорочку з якоюсь дуже незручною штукою на шиї. Точно не пригадую, що конкретно заважало. Напевно, метелик. Загалом, було жахливо незручно. А ще я не любив на 1 вересня носити квіти.

– Василю, якою була Ваша школа?

– Це школа в селі Страбичово Закарпатської області, дев'ятирічка. У ній я вчився до п'ятого класу, а потім переїхав до міста.

– Які предмети були улюблені, а які ні? І чому?

– Дуже любив всесвітню історію й географію. Мені було дуже цікаво, і зараз, до речі, я часто користуюся знаннями, які отримав у цій сфері. Загалом, згодилося. А ось такі предмети як алгебра, геометрія, хімія, я дуже не любив. Та й у житті вони поки що мені не згодилися.

– На Вашу думку, сьогоднішні першокласники відрізняються від першокласників Вашого покоління?

– Я б так не сказав, тому що практично всі дітки в цьому віці однакові, всі красиві й життєрадісні.

– А чи пам'ятаєте, як звали Вашого першого вчителя?

– Єлизавета Павлівна... (Після паузи). Хоча, ні – першою моєю вчителькою була Маріанна Василівна, але за два місяці вона пішла в декрет, і прийшла Єлизавета Павлівна! Хочу передати їм привіт і взагалі всім учителям, які мене навчали!

Крім того, запитання Василю поставили учні 8-Б класу 63-ї школи.

– Чи пам'ятаєте Ви той день, коли Ваша команда вперше перемогла на професійному рівні?

– Пам'ятаю свій дебют – ми тоді зіграли внічию. Але для мене тоді це був добрий результат.

– Чого Ви бажаєте досягти в спорті?

– Хочеться не зупинятися на досягнутому, дивитися вперед, прогресувати й домагатися нових, великих успіхів.

– У якому віці Ви стали займатися футболом?

– У 4-5 років я вже бігав із м'ячем. А серйозно почав займатися футболом років у десять.

– Чому Ви обрали саме футбол?

– Тому що мій батько був футболістом, щоправда, грав на любительському рівні. Він мене дитиною кілька разів брав із собою на стадіон. Мені дуже сподобалося.

– Вам пропонували перейти до іншої команди?

– Так.

– А чому Ви відмовилися?

– Тому, що я люблю «Шахтар». Це хороша, сильна команда, в якій мені подобається.

– Який у Вас девіз по життю?

– Дивитися вперед і не озиратися назад.

– Правда, що «Донбас Арена» – це як талісман для «Шахтаря»?

– Ні, просто це наш справжнісінький дім. Люди, які приходять на наші матчі, створюють хорошу атмосферу, яка не дозволяє суперникам здобувати очки.

– Чи маєте Ви якісь передматчеві ритуали?

– Я вірю в Бога і перед грою в роздягальні молюся, прошу, щоб Бог уберіг мене від травм і допоміг у майбутній грі.

Проводжаючи Василя, діти побажали йому міцного здоров'я, а всій команді – нових перемог та успіхів у Лізі чемпіонів. На що Василь відповів: «Спасибі, чекаємо вас на наших матчах. Усе найцікавіше тільки починається!»

Прес-служба ФК «Шахтар»