Спорт для інвалідів: які варіанти для людей з обмеженими можливостями є на Закарпатті

Головна ціль будь-якого демократичного суспільства – це рівність усіх верств і груп населення, незалежно від їх статусу, походження та фізичного стану. Та, на жаль, не завжди представники різних груп населення почувають себе рівними серед інших.

Зокрема, люди з обмеженими можливостями, які щодня стикаються з відсутністю спеціальної інфраструктури, спеціалізованих робочих місць чи просто звичайного людського ставлення.

Саме тому в Україні, як і в усьому світі, порушується тема інклюзивного суспільства, де громадяни з інвалідністю включені в активне життя громади і живуть на рівних правах з представниками інших груп населення. Одним із шляхів толерантності, рівності та взаємоповаги до інвалідів є спорт. Адже саме завдяки спортивним іграм люди з обмеженими можливостями можуть почуватись на рівних з іншими людьми. Саме тому про їх проблеми та досягнення «Панорама» (у номері від 23 лютого) поспілкувалась з керівником Закарпатського регіонального центру фізичної культури та спорту «Інваспорт» Андрієм Чегілем.

– Скількох людей з обмеженими можливостями об’єднує Ваш спортивний центр?

– Зараз у секціях нашого центру займаються близько 320 спортсменів з вадами опорно-рухового апарату, зору та слуху, а також з ураженнями ДЦП. Наша організація працює майже в усіх районах області. Серед наших спортсменів є чимало представників, які мають високі досягнення. Зокрема, фехтувальники Максим Магула та Надія Дьолог з медалями повернулись з Угорщини, де відбувся етап Кубка світу серед шаблістів та шпажистів на візках. Високі досягнення продемонстрував лижник Артур Герхард разом з його гайдом, який здобув медалі на чемпіонаті світу з лижних перегонів у Німеччині.

– Ви щодня спілкуєтесь з підопічними і знаєте про проблеми, які їх хвилюють. Як Ви вважаєте, наскільки інфраструктура закарпатських міст та сіл пристосована для умов життя інвалідів?

– Говорити, що нічого не робиться для інвалідів – це неправда. Є, звісно, зрушення у створенні необхідної інфраструктури для людей з обмеженими можливостями. Зокрема, звукові сигнали на світлофорах, спеціальні пандуси у деяких закладах. Навіть ведуться розмови і щодо створення необхідних умов і у громадському транспорті. Але розвиток спеціалізованої інфраструктури, на жаль, не такий швидкий, ніж хотілось би. Не на належному рівні ці об’єкти. Та попри це, суспільство вже рухається у напрямку толерантного ставлення до людей з особливими потребами.

– Та я знаю, що є великі проблеми з працевлаштуванням людей з різними вадами.

– Звісно. На жаль, особам з інвалідністю досить складно знайти роботу з достойною заробітною платою. У інклюзивному суспільстві на 25 звичайних робочих місць має припадати одне для інвалідів. Та, на жаль, проблема з кількістю необхідних робочих місць є актуально гострою. Візьмемо, до прикладу, людей з вадами слуху. В Ужгороді є спеціалізовані підприємства для цієї категорії населення. Так само у Мукачеві є робочі місця для осіб з вадами зору. Однак, у них недостатньо замовлень для того, щоб повноцінно функціонувати і достойно оплачувати працю. Є проблема з підростаючим поколінням, адже до 18 років за них піклується держава, надаючи соціальну та фінансову допомогу. Але після набуття повноліття більшість молодих людей так і не можуть знайти роботу зі спеціалізованими умовами та достойною оплатою.

Особливо ця проблема стосується молоді з вадами слуху, адже їм потрібно навчатись жестової мови, а також зчитувати по губах слова, які вимовляють звичайні люди.

Крім того, важко знайти роботу і для «візочників». Так, у нас був хлопчик з Міжгірщини, якому знайшли і місце для проживання, і місце для тренувань. Та робоче місце, на жаль, дуже складно знайти. Однак зараз такі заводи, як «Yazaki» та «Jabil» створили спеціалізовані адаптивні робочі місця для інвалідів. На мою думку, єдиний шлях для них – це професійний спорт високих досягнень. Але і тут є проблема, адже після закінчення училищ та набуття повноліття чимало наших спортсменів з інвалідністю виїхали у Київ, де є набагато більше можливостей для тренувань. Адже у столиці дуже розвинута інфраструктура для паралімпійців.

– А як саме «Інва-спорт» сприяє рівності людей з інвалідністю та звичайних громадян?

– Насамперед, ми спільно з громадськими організаціями організовуємо різноманітні реабілітаційні збори з різних видів спорту. Останній збір відбувся цієї зими у Сянках, де є база національної паралімпійської збірної України. Крім того, ми зараз плануємо розвивати абсолютно новий вид спорту для Закарпаття – бочче, який дуже нагадує петанк, але тут використовуються більші кулі. Відповідне для цього виду спорту обладнання ми придбали в Пакистані. А цим видом спорту здебільшого займатимуться люди з важкими ураженнями опорно-рухового апарату. Яскравим прикладом рівності у суспільстві є участь наших футболістів у міні-футбольному турнірі, присвяченому пам’яті загиблих воїнів, який цієї неділі проходив в ужгородському спорткомплексі «Юність». Варто зауважити, що наша команда на цьому турнірі лише на декілька очок поступилась лідерам змагань і показала високу майстерність у грі. Ми самі ініціюємо різноманітні змагання, у яких нарівні беруть участь як звичайні люди, так і спортсмени з обмеженими можливостями. Цим самим ми показуємо, що сповідуємо цінності інклюзивного суспільства.

– Знаємо, що також планується організація різноманітних змагань на Закарпатті.

– Звісно. Так, у кінці березня у спорткомплексі «Zinedine» відбудеться ІІ етап спартакіади з футболу та волейболу серед дівчат та хлопців з вадами слуху. Зараз триває підбір наших представників. Крім того, у Хусті відбудуться реабілітаційні збори для цієї категорії спортсменів.

– Які подальші намітки «Інваспорту» у плані розвитку та пропаганди спорту та інклюзивного суспільства?

– Знову згадую про організацію спільних турнірів, у яких братимуть участь і звичайні спортсмени, і люди з особливими потребами. Розвиватимемо нові види спорту. Крім того, відправлятимемо наших спортсменів на Дефлімпійські ігри, які найближчим часом відбудуться у Туреччині. І сподіваємось, що на наступних іграх у зимових та літніх Паралімпійських іграх будуть брати участь і закарпатці. А вони, я переконаний, стануть для багатьох прикладом для наслідування, і доказом, що у нашому краї всі групи населення мают рівні права і можливості для самореалізації.