У пам’яті не в’януть ні жахи, ні радощі

Побачила світ чергова книжка Василя Пагирі "Голос із-за ґрат". Це видання важко віднести до якогось чіткого жанру, автор присвятив його 65-річчю свого визволення з концтабору і водночас – світлій пам'яті дружини Олени Андріївни, яка ще до війни приглянулася йому. Це через неї він передавав партизанам свіжі газети і книги... Та однієї ночі жандарми Угорщини, яку регент Міклош Горті запряг у ярмо гітлерівського фашизму, забрали юнака Василя Пагирю з іншими хлопцями верховинського села й вивезли до робочого табору. Згодом запеклий фашист Ференц Салаті, який змінив Гортія, відправив до Німеччини всіх неблагонадійних – у концтабір... І закарпатців, і югославів... Копали траншеї, рубали ліс. А ввечері, вночі, коли чути було тільки гупання чобіт есесівців, які охороняли бараки і бранців, Василь писав вірші, записував від в'язнів їх пісні, вірші, перекази, бувальщини, фольклорні перлини. Вони, а також листи рідним і коханій, спогади, думки й склали книжку "Голос із-за ґрат".

А перед нею була повість-щоденник "Перед світанком" – про лихі дороги під час Другої світової війни по фашистських концтаборах. Є і в цій книжці деякі спогади, здебільшого ті, які не ввійшли до повісті-щоденника, тож книга-присвята стала своєрідною, правда, переважно в чорно-сірих барвах, за винятком лірики, фольклору, душевних хвилювань, струн кохання.

Жодної миті не забуває про матір. Сховавшись від пильного ока нічної фашистської охорони, пише:

По дроту колючому я серцем іду,

По дроту колючому долю веду.

Хоч зранений стану, в далеких Карпатах

Цілющу сльозину проллє моя мати.

Не можу забути ту осінь сумну,

Коли стару мамку залишив одну.

Гляділа мовчазно із темного ґанку,

Гадала – відпустять мене на світанку...

Не знала мати, що син не раз був на лезі смерті, навіть наприкінці війни, коли вже в самому концтаборі спалахнуло повстання, організоване військовополоненими і партизанським командиром Янком Задравцем, який жив з Василем Пагирею в одній кімнаті, він міг загинути, а за день до того, коли німецькі командири агітували в'язнів іти в бій проти визвольних армій, непокірним не дали їжі, це означало, що буде розстріл...

В'язні роззброїли охорону, заволоділи складом, заспішили на допомогу партизани. А вранці з'явилися англійські військові й сказали, що всі вільні.

Книжка Василя Пагирі не велика за обсягом, але насичена і фактами, і думами, і поезією, і фольклором, записаним з уст в'язнів.

Василь Горовий