Люди, що дано їм Божий дар

Коли наприкінці цьогорічного березня на одному з інтернет-ресурсів прочитав інформацію про відкриття у виставковому залі Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ у Берегові персональної виставки Степана Шолтеса, з яким знайомий і маю честь товаришувати понад три десятиліття, у душі щиро порадів за нього.

Щоправда на самому відкритті та й у звіті про нього Степана Золтановича чомусь вперто величали «заслуженим художником України», хоча ось уже майже рік як він удостоєний найвищої мистецької відзнаки – звання народного художника України. А це все одно, що полковника назвати… майором, – йдеться у газеті "Панорама" у номері від 19 квітня.

Проте Степан Золтанович не ображається, хоч колеги допускають цю неточність не вперше. Вільно чи не вільно. Та що там люди, яким властиво помилятися. Навіть на сторінці Вікіпедії, яка здавалося б знає все, Степан Золтанович Шолтес досі фігурує заслуженим… Але художник на ці прикрі дрібниці життя не зважає, оскільки глибоко переконаний, що за митця мають промовляти його роботи, а не звання і титули. Отож, пасхальний квітень у ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ був ознаменований зустріччю з високим професійним мистецтвом, подарованим потомственним художником Степаном Шолтесом.

Щоразу, ступаючи на подвір’я їх родинного обійстя в Ужгороді, подумки задаєш собі питання, як воно жити нащадкам в овіяному легендами та цікавими історіями будинку з меморіальною дошкою на фасаді? Як воно бути сином і спадкоємцем уславленого заслуженого художника України, який передав нащадкові не лише знамените ім’я, а й палку любов до мистецтва і рідного краю. Як не будучи ніколи членом Національної спілки художників України, стати одним із восьми нині діючих у Закарпатті народних художників?..

Золтан Шолтес

Нашому візиту Степан Золтанович, який саме порався по господарству, навіть зрадів. Адже крім іншого хлібосольний газда отримав можливість нетривалого перепочинку і задушевної розмови. А він не лише відмінний оповідач, а й майстер на всі руки. Крім того, що професійно проектує споруди будь-якої складності, адже свого часу у столиці здобув диплом архітектора з відзнакою, пише чудові полотна, ріже, пиляє, ремонтує все і вся. Має неабияку колекцію різноманітних інструментів, якою не лише гордиться, а й які за потреби вправно й активно використовує. Не цурається і громадської роботи. Ось і нещодавно став членом комісії із збереження історико-культурної спадщини при Закарпатській ОДА. Знаючи його професійну принциповість і прямолінійність, не всі зрадіють цьому факту.

Хоча вже минуло 28 років як його батько – священик і художник 81-річний Золтан Шолтес востаннє і назавжди покинув свій рідний дім, нинішні його мешканці намагаються зберігати тут ту обстановку, яка була при житті господаря. Навіть під дахом альтанки на подвір’ї на мольберті виставлений незавершений етюд Золтана Івановича і створюється таке враження, що автор ось-ось має повернутися…

21 липня наступного року виповнюється 110 років з дня народження Золтана Шолтеса – одного із найталановитіших фундаторів закарпатської школи живопису. І було б звичайно добре, якби Золтан Іванович бодай у ювілейні дні повернувся у рідний Ужгород на впорядковану вуличку свого імені, де у скромному будинку з 1964 до 1990 років він жив, творив, примножуючи славу рідного краю.

26 травня 2019 року дещо скромніший, але від того не менш очікуваний і бажаний ювілей підкрадається і до Степана Шолтеса, народного художника України й гідного продовжувача малярської справи художницької династії. Тож матимемо нагоду пересвідчитись, що таке мистецька спадкоємність у дії.