Адальберт Ерделі міг безбідно жити в Парижі чи Мюнхені, але повернувся в Мукачево
У рік 125-річчя з дня свого народження, всесвітньовідомий художник Адальберт Ерделі, наш земляк – мукачівець нарешті повернувся у рідне місто.
На цей раз у виставі «В Парижі гарне літо», поставленій за сценарієм Олександра Гавроша, написаним за автобіографічними романами та щоденниками самого маестро, – йдеться у статті "Ерделі повернувся у Мукачево, але його тут, схоже, не чекали…" в газеті "Панорама" від 7 липня.
Для театральної трупи Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв на чолі з головним режисером театру, народним артистом України Анатолієм Філіпповим, до речі, виконавцем головної ролі у виставі, це вже сьомий її показ і прем’єра за межами театру. Прем’єру вирішили влаштувати у Мукачівському драматичному театрі на батьківщині Ерделі, в театрі, спогади про відвідання якого він залишив.
Перед виставою відбулась презентація книжки Олександра Гавроша «Таємниця Ерделі», що побачила світ в ужгородському «Видавництві Олександри Гаркуші», і є 13-ю книжкою про основоположника закарпатської школи живопису.
І сам автор «Таємниці» Олександр Гаврош, і головний режисер Закарпатського театру драми та комедії у м.Мукачеві Євген Тищук та кандидат мистецтвознавства Василь Андрійцьо наголошували на тому, що ця вистава не стільки про відомого митця, як про наш вибір, який ми здійснюємо щодня. У первісному варіанті інтелігентна драма називалася «В Парижі красне літо», але декомунізація, вочевидь, зробила його гарним…
У Адальберта Ерделі з Мукачевом особливі стосунки. Тут він тривалий час жив, учився і згодом навчав своїх юних земляків. Таємничий художник, здобувши світову славу та європейське визнання, став фундатором закарпатської школи живопису, «міг безбідно жити в Парижі чи Мюнхені, але попри все – повернувся до Богом забутого краю, аби померти тут в опалі і нестатках».
Крім вулиці імені Ерделі під замком Паланок із жалюгідним покриттям, у місті над Латорицею, здається, ніщо більше не нагадує про славного земляка – ні галереї його імені, ні пам’ятника, ні бодай меморіальної дошки… Та й кількість глядачів у залі театру, відсутність «батьків» міста на виставі про Ерделі яскраво свідчать – його тут просто не чекали…