Завтра мукачівці відзначатимуть День української писемності та мови
У листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови". В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Нестора-Літописця.
Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Ще застав тут славетного Феодосія Печерського. Йому пощастило на розмови з великим старцем, і потім він залишив для нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі і хотів щастя для кожної людини в ній.
Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис. Але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше і докладніше диктувало йому численні вставні оповіді. Це виходило за рамки загальноприйнятих сухувато-ділових літописних сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.
Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена книга.
З піднесенням Нестор розповідає про початок слов’янської писемності, пов'язаний з іменами Кирила і Мефодія, про піклування Ярослава Мудрого про освіту, заснування ним бібліотеки «Велика бо користь буває людині од учення книжного…, бо у книжках є велика глибина…».
«Письменство у кожного народу має величезну вагу як вираз творчої сили нації з одного боку, та міжнародного єднання і впливів – з другого.
Сьогодні Нестор – літописець сприймається як уособлення правдивого історика, письменника, писання якого – невичерпне джерело знань, відомостей про десятки і сотні подій, явищ, людей.
Письменство взагалі скрізь виступає оборонцем скривджених, утіхою од життєвої буденщини, – тією втіхою, що підносить дух людський, привчає його вболівати не за скороминуще й буденне, а добувати високе і вічне з окрушин життя, запалює його тим святим незадоволенням сучасностю, що невпинно жене людськість уперед і далі – все вперед і далі» (С.Єфремов).
З давніх-давен люди усвідомлювали важливість мови. Звернімось до християнства, одна зі складових якою, а саме – Євангелія від Йоанна, починається фразою : Спочатку було слово… і слово було Богом, і через нього все почало бути…
Вчитаймося в кожне слово, і воно наситить наш розум, душу, уяву одвічною загальнолюдською мудрістю.
Слово, мова є найціннішим скарбом кожного народу. Мова – це великий дар природи. У світі налічується близько 3 тисяч мов. У кожного народу – вона своя. І серед них – ніби запашна квітка в чудовому букеті – українська мова. Її багатство, краса, витонченість, мелодійність визнано Світом.
Українську мову можна почути в Канаді, Великобританії, Мексиці, США, Німеччині, Парагваї, Греції та інших країнах світу. Історію, географію, літературу та мову України вивчають у 28 коледжах та університетах США.
У народі кажуть: «Скільки я знаю мов, стільки разів я людина». Так, але опанувати скарбницями інших наук не може та людина, яка не знає своєї мови, її краси й багатства.
«Мова – духовне багатство народу», – говорив П.Мирний. «Без мови, рідної, юначе, й народу нашого нема», – писав В.Симоненко. Мова єднає між собою різні покоління людей, вона передається як заповіт, як найдорожча спадщина.
Українська мова постійно зазнавала утисків. ЇЇ забороняли цар Петро І – у 1720 році, міністр Валуєв – у 1863 ро-ці, цар Микола ІІ – у 1914 році; а між цим спалювали українські книжки, закривали українські народні школи, громили видавництва…
Довго наша рідна мова була мовою другого ґатунку. Та вона не вмерла і в ті часи лихоліття.
Після виходу геніального «Кобзаря» Т.Шевченка тодішній український письменницький бомонд стрепенувся. «На Україні заспівав соловейко, про якого пророкував Є.Гребінка, тільки у цього соловейка був такий широкий діапазон голосу й така геніальна сила розмаху, що перші ж пісні його звернули на себе загальну увагу на Україні», пише у своїй монографії «Історія українського письменства дослідник-літературознавець Сергій Єфремов. А Квітка-Основ’яненко згадує: «Я його (Кобзаря) притулив до серця, бо Шевченкові думки кріпко лягають на душу».
Підняли українське слово ще на вищий щабель і Борис Грінченко, і Леся Українка, і Іван Франко, і Володимир Винниченко та наступна плеяда літераторів – борців за рідну мову і її чистоту.
«Українською мовою можна виражати все, що підвладне людському розумові, – від найінтимніших людських почуттів до найскладніших наукових понять.
Наша мова – це жива субстанція української нації, яка постійно розвивається, вдосконалюється, збагачується, водночас залишаючись тотожною сама собі» (І.Ющук).
Щоб переконатись, яка багата наша мовна лексика і як невимушено і природно можна творити нові слова в нашій мові, досить перечитати поезії й переклади Максима Рильського, Дмитра Павличка, Ліни Костенко, Івана Драча, прозу й поезію Євгена Гуцала, прозу Валерія Шевчука, переклади Миколи Лукаша, Григорія Кочура.
На жаль, одним із внутрішніх процесів у нашій мові, що кидає тінь на її перспективність, є суржик, який не тільки заполонив великою мірою усне мовлення, а й проникає в літературу. Він, мов іржа залізо, роз'їдає мову, як комп'ютерний вірус, руйнує внутрішні закони мови.
Рідна мова – це мова дитинства, мова казок і пісень, мова землі й трави, що вибивається з цієї землі, мова золотої бджоли й вишневого цвіту, над якими вона в'ється. Це – невід'ємна частинка рідного краю, батьківської хати, материнського тепла. Проте мова, і й будь-яка справа, потребує компетентних самовідданих робітників, подвижників.
Не так давно українська мова стала державною й соборною, а вже знову навколо неї згущаються хмари…
Ольга Стадник, директор Мукачівської міської ЦБС