ПАТ "ДПЗКУ" роз’яснила суть виконання українсько-китайського проекту торгівлі зерном

27 березня 2014 року видання «Українська правда» оприлюднило авторський матеріал В.Чопенка під назвою «Продовольча провінція Китаю». З огляду на чималу кількість фактологічних помилок, недостовірних даних і некоректних висновків, ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» вважає за необхідне надати чергове роз’яснення з приводу виконання українсько-китайського проекту торгівлі зерном.

При цьому піде мова лише про найбільш важливі моменти, без заглиблення у суб’єктивні версії та судження автора матеріалу.

1. Твердження В.Чопенка про те, що 28 березня 2014 року у Лондонській штаб-квартирі GAFTA (Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами) «за позовом Китаю до України розпочнеться розгляд справи», не відповідає дійсності. Насправді, жодного позову Китаю до України на рівні держав не існує в природі. Є загальноприйнята в міжнародній торгівлі зерном процедура розгляду спірних питань між господарськими суб’єктами – ДПЗКУ та китайською корпорацією ССЕС. По-друге, на 28 березня в GAFTA не буде і не планувалося жодного розгляду питань, пов’язаних із взаємовідносинами між ДПЗКУ та китайськими партнерами.

2. Не відповідає дійсності повідомлення автора статті, що нібито «арбітраж розглядатиме претензії ССЕС - ДПЗКУ - про нецільове використання китайського кредиту на постачання зерна до Піднебесної». GAFTA є організацією позасудового комерційного арбітражу і справи про використання коштів лежать поза її компетенцією. Більше того, ставити подібне питання має право навіть не корпорація ССЕС, а виключно кредитор в особі Ексмібанку Китаю, який, наголошуємо, не має на сьогодні жодних претензій щодо використання кредитних коштів.

3. Необхідно ще раз пояснити, що предметом розгляду в GAFTA є спірні моменти в тлумаченні контрактів, які виникли між ДПЗКУ та ССЕС навколо певних обсягів зерна, торгівля якими відбувалась у 2013 році. Основною метою арбітражу є обоюдне і добровільне прагнення сторін отримати тлумачення незалежним арбітром окремих положень контракту, з метою їх безспірного застосування в майбутньому. Предметом арбітражу є правомірність отримання чи неотримання комісійної винагороди однієї зі сторін за певний реалізований обсяг зерна. Іншими словами, існуючий комерційний арбітраж не зупиняє і не скасовує співпрацю між ДПЗКУ і ССЕС. Він жодним чином не ставить під сумнів і не впливає на подальше виконання генерального договору з ССЕС, а також кредитного договору з Ексімбанком КНР. Ніхто і ніде не піднімає питання, ні про припинення взаємної торгівлі зерном, ні про відкликання кредиту, ні про зупинку українсько-китайського проекту.

4. Інформація В.Чопенка про те, що п 5.1 (2) Генерального договору між ДПЗКУ і ССЕС нібито «категорично забороняє ДПЗКУ реалізовувати зерно, придбане за кредитні кошти Ексімбанку Китаю, на власний розсуд. Лише за погодженням сторін» є цілковитою вигадкою. Так само, абсолютно безпідставним є його твердження, що «у разі відмови останньої від тих чи інших обсягів ДПЗКУ зобов'язана сплатити позичальнику 5 дол. з тонни». Насправді ж, у Генеральному договорі чітко і недвозначно сказано: якщо ССЕС не в змозі придбати мінімальний річний об’єм в відповідності з цим Договором, ДЗПКУ продає залишок обсягу сама на власний розсуд та ССЕС не отримує спеціальної маржі (5 дол США за тонну). Таким чином, торгівлею зерном з третіми країнами ДПЗКУ нічого не порушувала. А висновок В.Чопенка, що корпорація «мусила сплатити 5 дол. китайцям, які тихцем привласнила» є, м’яко кажучи, невірним і некоректним.

5. Цитуючи тривожну ноту МЗС Китаю стосовно виконання українсько-китайського експортного проекту, датовану ще листопадом 2013 року, автор матеріалу «Продовольча провінція Китаю» міг би залишатись до кінця об’єктивним і поцікавитись в МЗС України та Мінагрополітики, якою ж була реакція української сторони? А реакція була. І була офіційна відповідь на ноту, в якій чітко, аргументовано і вичерпно надано всі роз’яснення й відповіді на побоювання і сумніви китайської сторони. Саме тому, під час державного візиту в КНР на початку грудня 2013 року, на рівні керівництва країн і урядових відомств питання про непорозуміння чи суперечки щодо українсько-китайського проекту не піднімалось.

6. Стосовно ціни питання в арбітражі. Мова йде про спірну комісійну винагороду, максимальна сума якої може сягнути 7 млн. дол. США. Навіть у випадку негативного для ДПЗКУ розвитку подій (після проходження двох стадій арбітражу і гіпотетичного подальшого судового розгляду), ця сума покривається поточними прибутками від зовнішньоторгових операцій і не несе жодної загрози матеріальним активам корпорації. Хоча, разом з тим, ДПЗКУ впевнена у своїй правовій позиції в арбітражі та у його позитивному кінцевому результаті. Таким чином, не йде мова ні про які мільярдні претензії чи загрози державним гарантіям кредиту. А твердження, що ДПЗКУ доведеться пожертвувати своїми портами і елеваторами, або землями сільськогосподарського призначення (яких у неї, до речі, немає) – безпідставне і неправдиве.

7. На запитання, що набило вже оскомину: «куди поділись 1,5 млрд. дол. китайської позики?», є лише одна банальна відповідь – нікуди не ділись, не дівались і не могли подітись. Як і будь-які фінансові ресурси за угодами такого рівня, кредитні кошти Ексімбанку КНР перебувають і проводяться через рахунки державного Укрексімбанку. Їх виділення ДПЗКУ відбувається траншами згідно цільового призначення, з дотриманням усіх процедур двостороннього банківського контролю (Укрексімбанку та Ексмібанку КНР) та під постійним моніторингом Мінфіну. Повний баланс цих коштів (з урахуванням товарних запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості) є доступний за першою ж вимогою уповноважених контролюючих структур. За весь період дії кредитної угоди жодних претензій щодо умов обслуговування і використання коштів від Ексімбанку КНР – не надходило.

8. Висновок В.Чопенка про те, що ДПЗКУ начебто використала китайський кредит «не за цільовим призначенням, чим зірвала виконання програми» не відповідає ні дійсному стану речей, ні позиції китайських партнерів. Станом на 24.03.2014 р. ДПЗКУ в рамках китайських кредитних угод відвантажила на зовнішні ринки понад 2,7 млн. тонн зерна, в тому числі понад 0,78 млн. тонн – з безпосередньою участю китайського оператора ССЕС. Останні листи, що надійшли ДПЗКУ від ССЕС та Ексімбанку Китаю чітко засвідчують стабільне виконання спільного торгово-експортного проекту, відсутність судових позовів і принципових претензій, націленість продовжувати й розвивати співпрацю. Зокрема, в листі віце-президента китайської корпорації ССЕС пані Ян Дзін від 27.03.2014 р. відзначено: «торгівля зерновими в 2013 р. розвивалась стабільно, а укладені контракти на торгівлю зерном виконувались належним чином. Обидві сторони приклали для цього багато зусиль. В процесі виконання були деякі непорозуміння щодо контракту, укладеного між ДПЗКУ та ССЕС. Ми сподіваємось на те, що сторони зможуть якнайшвидше прийти до єдиної думки з цього питання». Зі свого боку Голова правління і Президент Ексімбанку КНР пан Лі Жогу в своєму листі від 17.03.2014 р. констатує, що «за останні роки Ексімбанк Китаю встановив тісні ділові відносини та розвинув взаємовигідне співробітництво з Україною у сферах сільського господарства та інфраструктури. Китайсько-український проект співпраці у галузі сільського господарства - найважливіший проект Ексімбанку Китаю у вашій країні. Наш банк буде продовжувати дотримуватися угод, які ми підписали, зміцнювати зв'язок і переговори з відповідними сторонами,…таким чином забезпечуючи безпроблемне виконання проекту».

ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» вкотре закликає до об’єктивності, виваженості, коректності та відповідальності при висвітленні в ЗМІ проектів, які є вкрай важливими і знаковими у співпраці між Україною та Китаєм. Переконані, що пошук і роздмухування неіснуючих сенсацій, спотворення фактів на догоду політичній кон’юнктурі, зашкодить державним інтересам та позиціям України на міжнародних ринках торгівлі зерном.

Прес-служба ПАТ "ДПЗКУ"