«Мене врятували якісь 2-3 секунди…», — воїн 128 бригади розповів про випадок на війні

У перші дні повномасштабної війни хлопець сам пішов у військкомат, тоді йому було всього 22. У такому віці в армію не мобілізують, і Арсена кілька разів відправляли додому. Однак він наполягав, що хоче в ЗСУ, так і потрапив у 128 ОГШБр, — пише пресслужба бригади.

— Я вважаю, що маю бути тут, — каже боєць. — Росіян треба зупинити, інакше вони прийдуть до нас додому.

У кінці минулого року, коли бригада воювала на Донеччині біля Бахмута, Арсен отримав поранення.

— Тоді не вистачало бійців у артилерійській розвідці і мене поставили на СП-ку (спостережний пункт) охороняти пілотів дронів, — розповідає Арсен. — Це було близько до лінії вогню, всього кілька сотень метрів. Я якраз здав зміну після нічного чергування й пішов до свого укриття, щоб поспати. І в цей момент до наших позицій під’їхала ворожа БМП й відкрила вогонь із гармати. Мабуть, росіяни вирахували нашу точку. БМП не було видно з-за дерев, але добре чути, вона стріляла метрів із двохсот. Перший снаряд вибухнув біля окопів, я зразу стрибнув у своє укриття, присів навпочіпки й почав розправляти спальник. І тут знову приліт — прямо в моє укриття. Гуркіт, пилюка, все розкидане… Якби я встиг лягти, снаряд прошив би наскрізь, мене врятували якісь 2-3 секунди. Я зразу вискочив із укриття й побіг по траншеї, подумав, що може бути ще один приліт. Болю не відчував, зашкалював адреналін. Хлопці з сусіднього підрозділу побачили, що мене поранило, і надали першу допомогу. Після якої я ще сам добирався до точки евакуації, звідки забрала машина. Потім медики встановили, що в мене влучили 5 осколків — один у голову, один у шию (він пошкодив хребець), ще три в руку. А бронік мій виявився фартовий, він повністю цілий — усі осколки полетіли в мене, — сміється Арсен.

Після лікування й реабілітації (один осколок так і залишився в руці) Арсен повернувся в підрозділ. Бойові позиції його розрахунку неодноразово обстрілювали росіяни — із танка, ствольної артилерії, реактивних систем залпового вогню. Одного разу ворожий снаряд врізався в дерево й вибухнув прямо над бліндажем. Землю навколо прошило осколками, але, на щастя, нікого не поранило.

— Чи змінило мене поранення психологічно? — перепитує Арсен. — Не дуже. Можливо, молодість ще грає… Тяжко було після реабілітації знову звикнути до бойових умов. Але втягнувся.

Прямо на бойових позиціях хлопець встановив між деревами саморобний турнік і привіз боксерську грушу. Часу й можливостей для серйозних занять спортом тут немає, але він намагається підтримувати хорошу фізичну форму.

Дома в Сваляві (Закарпаття) Арсена чекає дівчина.

— Ми давно знайомі, але почали серйозні стосунки вже під час повномасштабної війни, — каже Арсен. — До цього мені було більше байдуже, що може статися на війні. А зараз переживаю — є заради кого…

Раніше воїни закарпатської 128 бригади показали свою новорічну «ялинку» на передовій.