Як святкували і готувалися до Великодня пращури Закарпаття
На Закарпатті здавна існували різні звичаї святкування найбільшого християнського свята Пасхи. Випікання хлібів, приказки і забобони.
У приготуванні до свята Великодня брали участь усі члени сім’ї і кожен мав свою місію. Особливе місце займала жінка, оскільки вона відповідала за приготування страв.
Випікання паски
Паску пекли або в четвер, або в суботу. Коли господиня пекла паску («бабу»), то не мала сідати, щоби не сіла паска, а постійно бути у русі. До святкового хліба, окрім води та солі, додавала яєчні жовтки, мед чи цукор. Пекли завжди багато. У заможних сім’ях могло назбиратися і до 8 пасок.
Після змішування інгредієнтів жінка клала тісто у велику миску і трусила доти, доки воно не набуде правильної форми. Далі накривала його рушником, ставлячи туди вербову гілку. Це мало оберігати її від злих духів.
А хоч господиня не мала часу відпочити під час випікання паски, та діти і молодь у цей час могли примовляти: «Так би вам ся радовали, як Великодню, такі бись те були перші, як Великдень, так би вас чекали, як Великдень».
Адже вони знали, якщо паска в печі добре росте, то буде хороший врожай, а сім’я житиме довго. Якщо не виросте — земля вродить погано. Якщо трісне посередині — у родині може хтось померти. Для доброго наростання паски молодь ще й часто підскакувала.
Також випікали окрему паску («колачик») для худоби. Її давали корові після освячення хлібів, аби відьма («босорканя») не відібрала молока та масла. Тоді додавали: «Вбись била така чесна, як бабка», «Вбись била тучна, як бабка».
Були й малі хлібці («перипічки») для обдаровування жебраків («за померлими душами»).
Розмальовування яєць
Господарі щороку робили крашанки і писанки. Обов’язково це мали бути сирі яйця, адже вірили, що «жива» писанка сама по собі свята. Та вже у ХІХ столітті почали їх варити.
А коли сім’я сідала споживати освячене, то члени мали піти спершу до хліва, щоби торкнутися писанкою до худоби і щоби та «худобинка плодилася і не переводилася».
Також часто молодь гралася писанками у «цьоканки». Для цього пара брала у руки по писанці і вдаряли ними одна об одну. Чия трісла, той програв.
А хто комусь подарував писанку, то її зберігали до наступного Великодня, бо вірили, що вона захищає від напасті і наврочення.
Звичаї до Служби Божої та після
До церкви кожен член сім’ї мав бути добре підготовлений. Дівчата зазвичай у цей день мили лице у воді від варених яєць, аби мати чисте і гладке обличчя.
Господині у деяких селах ставали на вуглинки від пасок із печі та казали: «Як не пристало до ноги угля, так би не пристало до ня зло».
Виходячи з хати, залишали увімкнене світло, щоби не прийшли нечисті сили. А дехто для цього ще й брав зі собою до храму часник і сіль.
Сам кошик мав нести батько або старший син. Якщо їх не було, то вже жінка.
Також люди вірили хто першим прибіжить до своєї хати, той буде першим на селі: першим впорає польові роботи, збере врожай і буде щасливим.
Значення традиції стояння на гуні
Велике значення у гірських місцевостях мала і гуня. Зокрема, господиня замішувала тісто на паску, стоячи на ній, бо вірила, що це забезпечить добробут у домі. А коли сім’я верталася із церкви, то ставала на неї, тричі кланяючись і говорячи: «Христос воскрес!» На що мала тричі почути «Воістину воскрес!»
А вже після обіду та наступного дня відбувалися гуляння і забави.
Нагадаємо, що символізують прикраси зверху на великодній пасці.