Родина зі Сходу України, яку прихистив у Закарпатті француз, розповіла про жахіття неоголошеної війни

Цими днями на Закарпаття почали приїжджати біженці з тих областей, де йдуть бойові дії. Люди перелякані, занепокоєні, адже на вулицях гине мирне населення, часом – жінки, у небезпеці діти, активісти, молодь, літні люди… Багатьом потрібен притулок, дах над головою, їжа, одежа, малюкам – іграшки, засоби гігієни…

Як зазначив голова Хустської РДА Іван Рогач, найближчим часом на територію району очікується прибуття приблизно двох сотень переселенців.

– Скільки точно буде біженців, прогнозувати важко, адже війна не вписується ні в які статистичні рамки. Але ми співпрацюємо з мешканцями зі Сходу через благодійні фонди, знаємо, що активісти в небезпеці, їх потрібно десь розмістити, – зазначив очільник району. – Тому звертаюсь до всіх краян, хто може допомогти житлом та продуктами тим, хто змушений залишати рідні домівки і їхати до нас, звертатись у сільські ради чи в райдержадміністрацію. Не будьмо байдужими до чужого горя, не стіймо осторонь проблем у нашій державі, адже всі ми християни і знаємо, що маємо допомагати ближнім у біді.

Наразі дві родини з Донецька живуть у Нижньому селищі, на еко-фермі «Зелений гай» француза Ореста Дель Соля. Сам власник Європейського кооперативу «Лонго Май» вільно спілкується з гостями українською мовою, люб’язно пригощає сніданком з кавою.

– Чим можу, тим і підтримую донеччан,- каже господар маєтку. – Вдома залишатись цим людям було небезпечно.

– Ми познайомилися через групу «SOS-Донбас» у Інтернеті, – розповідають гості за Сходу Оля та Віктор, – Родина Ореста дуже інтелігентна, порядна та працьовита. Ми дуже вдячні за його гостинність. Наші активісти зараз змушені їхати за межі так званої «Донецької республіки», бо що там відбувається, важко описати словами. Якщо сепаратистам сподобається якийсь автомобіль, на блок – посту вони просто можуть його конфіскувати. Знаємо випадки, коли беруть у полон військових, сусіди «здають» тих, хто їм не подобається сепаратистам (навіть не причетних до Євромайдану).

– Не можна стверджувати, що всі донеччани проти України, – ділиться думками пані Ольга. – Більшість мешканців Донбасу (приблизно відсотків 60) підтримують єдність нашої держави, у селах навіть більше. Багато хто дуже хотів голосувати на президентських виборах, але не було можливості. Крім того, під час мітингів за єдність України наших збиралося не менше 10 тис. щоразу, їхніх – же не більше 500-700 осіб. Але ми стояли мирно, а вони приходили з битами, провокуючи бійки. Правоохоронці ж спокійно пропускали сепаратистів, нас не захищали. Пік ейфорії щодо ДНР минув, скрізь панує бардак, наші земляки зрозуміли хто є хто і хочуть жити у мирі та спокої.

– Серед наших активістів є й серйозні підприємці, і дуже багато молоді, і навіть чимало старших пенсіонерів, 70-80-річних дідусів та бабусь. – стверджує пан Віктор. Звичайно, тут нам затишно й спокійно, але серце болить, думаючи про те, як там вдома… Прикро, що сепаратистські сили Донбасу скочуються до прямого терору громадян, не згідних з ідеєю розколу країни. Із кожним днем збільшується кількість людей, вимушених покинути рідні домівки і шукати роботу і притулок в інших регіонах України, в тому числі й на теренах Закарпаття.

Марина Алдон