Традиції святкування Великодня у Закарпатті: паска, шовдарь, пікниця та обливаний понеділок
Добігає кінця Великий піст. Уже завтра християни основних конфесій одночасно відзначать найбільше свято у році – Христове Воскресіння. Про давні закарпатські традиції цього свята розповів краєзнавець Юрій Чорі.
Готуватися до Великодня починали заздалегідь. В останні передсвяткові дні роботи завжди було найбільше. Жінкам належало прибрати в хаті, чоловікам – у дворі, наготувати дров і сіна для худоби, якщо така була.
Паски. Їх починали випікати у четвер. Тісто замішували напередодні. Брали для цього дерев’яне корито, виклавши туди тісто, накривали білим рядном, а зверху клали освячену у Вербну неділю (останню перед Великоднем) вербову гілочку – аби нечиста сила не підступилася.
Зранку господині бралися до випічки. Чоловіків до такої роботи не допускали, лише дівчат, щоб училися.
Піч розпалювали тільки буковими і дубовими дровами, тісто тим часом обкачували в борошні та клали у спеціальний кошик із пруття, соломи чи кукурудзяного листя. Тим же листям перевіряли, чи піч нагрілася: воно мало почати диміти, але не спалахнути. І тоді вже паски ставили всередину і не зачіпали, доки не спечуться.
До освячення у родині готували лише одну паску, випікали ж набагато більше. Калачі ділили на три види, називали їх «матка», «сестра» і «діточки». Найбільше оздоблювали саме «матку». Її прикрашали віночком із тіста з різними візерунками, змащували яєчним жовтком. Паску-«сестру» теж робили великою, вона призначалася для домашнього вжитку. А найменші пасочки робили для дітей. Їх часом випікали у формі птахів: для очей використовували квасолинки, для дзьоба – соняшникову насінину тощо.
Сир і масло. Чоловікам у четвер теж доводилося попрацювати. Впродовж усіх семи тижнів посту молоко зливали в бочки. Перед Великоднем його гріли, зціджували і робили сир. Збиралася і сметана, а останні дні посту її належало збити в масло – теж для святкового кошика.Справи духовні. У церквах в четвер священики читали 12 уривків із Євангелія. Після кожного дзвонили у дзвони, а потому вони замовкали – аж до неділі. Незаміжні дівчата намагалися доторкнутися до дзвонів – «аби їх милий так до них тягнувся».
До кінця тижня кожен мав висповідатися і причаститися. Винятки робили лише для дітей до 8-9 років. Церкви були відкритими щовечора, і біля них збиралася молодь, якій навіть у піст хотілося розваг. Нині, шкодує Юрій Чорі, звичай так званих «павечерниць» практично забутий.
У п’ятницю в храмах вносили плащаницю. Її клали на стіл чи лавицю, і кожен намагався до неї дотулитися, дехто – й покласти під плащаницю щось зі своїх речей, щоб ті стали чарівними.
Кошик. У суботу закарпатці завершували приготування до свята. Цього дня вже мав бути складений кошик. У долинах кошики мали для цього спеціальні, зі світлої лози. Їх використовували лише раз на рік. А на Верховині обходилися торбами, бо ж із кошиком до церкви було просто не дійти.
У кошик стелили великий рушник – «плечевий», такий, якими перев’язуються свати на весіллях. Всередині обов’язково мали бути паски, шовдарь і пікниця, сир і яйця. Традиційно святили два види яєць – звичайні, варені, та розписані.
Писанки. Для писанок вибирали яйця молодих курей – вони більші. Фарбували їх звичайним цибулевим лушпинням, підбираючи відтінок – від жовтого до червоного, візерунки вимальовували воском зі свічки, а часом примотували листки та пелюстки, щоб залишився відбиток. Для їжі призначалися звичайні освячені яйця, писанки ж було прийнято дарувати похресникам. Тому їх робили порожніми – аби не псувалися, а потім можна було й повісити на шнурівці. Воду, в якій фарбували яйця, давали дівчатам, щоб вмилися та стали гарнішими.Освячення. Біля церкви збиралися в суботу звечора. Неподалік розпалювали велике багаття, до якого кожен міг докинути своє полінце. Опівночі священик проголошував: “Христос воскрес!”, і тоді починали освячувати кошики. Ставили їх у два ряди, щоб священик міг ходити між ними. А після служби старалися якнайшвидше дійти додому: хто прийде першим, тому буде щастя.Великодній сніданок. Зранку господарі обходили навкруг обійстя і клали паску на стіл. Батько хрестив її ножем і розрізав, перші шматочки у селах несли худобі. Доки освячена паска не закінчувалася, з-за столу вставати не дозволялося. Далі молодь і діти ішли гуляти, а дорослі трималися дому.
Гостей в неділю не чекали – перший день Великодня вважався суто сімейним святом. Завітати могли хіба найближчі родичі.
Другий день. Гостей уже було вдосталь. Чекали в першу чергу малечу – похресників, які мали привітати хресних батьків, «матечку і батечка».
Особливий звичай цього дня – поливання. Як стверджує Юрій Чорі, традиція прийшла із заходу та прижилася насамперед у містах.
Поливалися парфумами, найперше – діти своїх хресних, а за це отримували писанку чи пасочку, а вже у новіші часи – цукерки і гроші.
Лити одеколон дозволяли лише на голову, щоб на одязі не залишилося слідів. Робити це можна було лише хлопцям. Дівчата ж і жінки мусили залишатися вдома та виглядати гостей.
Третій день. Цього дня дівчата теж могли поливатися досхочу. Правда, вони брали не парфуми, а просту воду – але й облити могли сильніше.
Побутував на третій Великодня ще один нині забутий звичай, так звані «висвятки». Юрій Чорі розповів: коли хлопцям і дівчатам виповнювалося по 14 років, їм вже зовсім не хотілося товктися з дітьми. Тому їх приймали до числа дорослих. Хлопців посвячували у легіні, а дівчат – у відданиці, і вже з цього дня допускали до усіх дорослих розваг.
Газета «Унґвар»