Роман "Бранці лісу", побудований на реальному матеріалі з життя, презентували в Ужгороді (ФОТО)

В Ужгородському прес-клубі презентували історичний роман закарпатського письменника Володимира Фединишинця «Бранці лісу». Роман побудований на реальному матеріалі з життя Підкарпатської Русі у 30-х роках ХХ-го століття, але містить чимало фантастичного й пригодницького. «Це роман-гротеск, поєднання фантастичного з реальним», – розповів під час презентації син письменника, журналіст Михайло Фединишинець.

Як зазначив Василь Густі, голова Закарпатської організації Національної спілки письменників України, «видання нової книжки Володимира Фединишинця – це важлива подія. Шлях її до читача був довгим. Презентація роману «Бранці лісу» для Спілки письменників приємно ще і тим, що це одна з перших презентацій цього року. І це добрий зачин».

«Ця книга – велика заслуга автора і тих, які сприяли її виданню. Роман виданий за кошти обласної програми підтримки творів закарпатських письменників. Чималих зусиль до її виходу у світ доклав син письменника Михайло. Я мав би велику радість, якби довелося побачити ще видання Фединишинця. Це унікальний письменник, який працював у всіх жанрах. Колись творча молодь, яка гуртувалася навколо літератури, називала Фединишинця «наш Шевченко». Люди, які знають письменника, або ті, хто познайомиться з ним зі сторінок нової книжки, будуть чекати на нові видання»,– каже Василь Густі.

За словами сина письменника Михайла Фединишинця, який займався виданням книги, роман «Бранці лісу» вийшов накладом 500 примірників. На його друк використано 30 тисяч гривень. «Батька я можу видавати ще роками. Він досягнув таких вершин, яких я, напевно, не досягну. У чомусь рівняюся на доньку Гренджі-Донського, яка свого часу власним коштом видала 12-томник творів батька. Мені б хотілося хоча б тритомник», – каже Михайло Фединишинець.

«Я знаю, наскільки дорогим був цей твір для батька. Видання не вийшло у світ у 68-році, бо події, які тут описані, відбуваються за Чехословацької доби, а радянські війська у серпні 1968 року фактично окупували територію. Одна з версій мого батька щодо ситуації з невиданням книги – це те, що він десь в кулуарах висловився про події. Цього було достатньо, щоб книгу не видали. Хтось доніс у КДБ і йому це надзвичайно боліло. Зате з малого оповідання «Останній опришок» він написав роман. Далі почалися митарства з його виданням», – розповідає Михайло Фединишинець.

Події роману розгортаються у селі Репинному, що на Міжгірщині. Головний герой твору – Ілько Лепей. «Опришки опоетизовані народом. Але це, по суті, розбійники. У батька Лепей є фактично антигероєм. Хоча, його можна, звичайно, назвати закарпатським Робін Гудом, – каже син письменника. - Про Ілька Лепея писав і Василь Гренджа-Донський: опришок був його однокласником, він сам розповідав письменнику про своє життя. У батька більше вигадки, більше роздумів самого героя, більше пригод. До написання роману його підштовхнули розповіді бабусі, яка надзвичайно добре володіла колоритною говіркою, знала масу приповідок, вірувань, які батько включив у роман».

Для презентації книги батька Михайло Фединишинець вибрав символічну дату – 4 березня: «Це день народження моєї мами. На першому місці у батька була література, а на другому – сім’я. Мама це витримала на своїх плечах. Тому це символічно», – пояснив журналіст.

За його словами, Володимир Фединишинець досить стримано сприйняв видання книги: «Коли приніс йому книжку, думав, буде ейфорія, велика радість. Але він дуже стримано сприйняв подію. Потримав роман у руках хвилини зо дві – і відставив. Не так він вже сприймає. Попередні книжки зустрічав з величезною радістю», – розповідає син.

«Якби роман був виданий у радянські часи, доля мого батька склалася б інакше. У ті часи гонорар був би величезним», – додає Михайло Фединишинець.

Довідка:

Володимир Фединишинець пише українською, русинською та російською мовами, виступаючи в різних жанрах – поезії, прозі, літературі для дітей, критиці, есеїстиці, публіцистиці, перекладу. У доробку Володимира Фединишинця – кілька тисяч найрізноманітніших публікацій у періодиці. Він - автор понад 70 видань, зокрема поетичних збірок «Секунди серця» (1979), «Сині серпантини» (1985), «Едельвейси» (1991), «Перспектива» (1991), «Срібні силуети» (1994), «Мы – слызинка на земли» (1998), історичних романів «Бранці лісу» (написаний у 1971 році, а вперше виданий 1993-го) та «Отець Духнович» (1994), збірок оповідань та повістей «Свято Білої музейної Ворони» (1993), «Сексуалітет» (1993), документальних монографій «Історична метафора професора Маґочія» (1995), «Феномен професора Лизанця» (1996), дитячих збірок «Від осені до осені» (2003), «Із котом і без кота» (2009), книги інтерв’ю «Не помру, доки не напишу бестселер…» (2008) та ін. Співзаписувач збірки верховинських казок «У 77 державі».

Член Національної спілки письменників України з 1983 року. Двічі лауреат Міжнародної премії ім. Олександра Духновича (2004 і 2005 роки) і двічі лауреат крайової премії ім. Федора Потушняка (2001 і 2009 роки – відповідно за повість «Чорний циган» і збірку поезій «Із котом і без кота»). Володимир Фединишинець – чоловік письменниці Олени Мейсарош – живе і творить в Ужгороді. Його ім’я фігурує у багатьох енциклопедіях, у тому числі світових.