В Хусті відбудеться фестиваль театральних колективів

30 листопада, всі прихильники театрального мистецтва обов’язково мають навідатися до Хуста. У колишній столиці Карпатської України уже всьоме проходитиме фестиваль самодіяльних театральних колективів ім. Всеволода Майданного – дійство, яке відбувається лише раз на два роки.

Чим здивує публіку цьогорічний фестиваль, цікавлюсь у заслуженого працівника культури, режисера з багаторічним стажем Василя Чорея та у Володимира Рудейчука, директора Закарпатського обласного організаційно­методичного центру культури:

– Цього року, – каже В.Рудейчук, – щоб показати свої вистави, до Хуста з’їдуться народні театри з усього Закарпаття: Руських Комарівців, Бобовища, Сваляви, Берегова, Мукачева, Ужгорода... Це ще неповний перелік учасників, бо прийом заявок не завершений. Що ж до репертуару – то це переважно комедії, п’єси українських класиків.

До речі, цього року ми обіцяємо прем’єру, наш хустський колектив презентує п’єсу закарпатського письменника Юрія Чорі «Два чоботи – пара», – доповнює колегу В.Чорей. – Вистава – комедійна, побутова, показує непрості реалії з життя закарпатців. Дуже сподіваємось, що глядачам вона сподобається... Саме дійство розпочнеться о 10:30 і триватиме цілий день, аж до вечора... Фестиваль проходитиме у залі Хустського районного будинку культури.

– Хто ваші актори? Чи може самодіяльний театр конкурувати з професійним, чи має він свої особливості?В. Рудейчук: – Наші актори – це звичайні люди, які знайшли час для сцени... Після репетицій вони збираються разом, п’ють каву, діляться своїми життєвими проблемами... Ці люди стали однією великою родиною.В. Чорей: – Хто лише не грає у наших виставах! І бібліотекар, і методист, і музикант, і завідуючий господарством, і навіть техробітниця... Я, як режисер зі стажем, не можу гарантувати, що ці люди є кращими акторами від професійних, тих, які закінчили спеціальні вузи, мають розроблені жести, поставлений голос... Але глядачі реагують на наші вистави дуже емоційно і вдячно, а це – найголовніший критерій. До речі, дуже добре, що молодь, діти сьогодні все ж зацікавилися театром. А знаєте, чому? Молодим уже навіть комп’ютери набридли! Вони шукають чогось нового, нових емоцій, нових способів самовираження... До слова, кілька років тому наша трупа гастролювала Хустським районом. Діти дивилися наші вистави як загіпнотизовані, вони були дуже емоційною і вдячною публікою...– Чому той же аматорський і самодіяльний КВН привернув до себе стільки уваги? Чи є можливість підняти на такий комерційний рівень народний театр?В. Чорей: – (Дуже емоційно) КВН, усі сучасні телевізійні шоу і народний театр – абсолютно нетотожні поняття, їх ніяк не можна порівнювати. – Актор цілком перевтілюється у свого героя, живе його життям. Як на мене, це абсолютно інший вид мистецтва. А щодо комерції, то я вже й не сподіваюся, що тут можна щось змінити... Сьогодні навіть у найбільших, професійних театрах України молоді актори живуть на мізерні зарплати.В. Рудейчук: – На початку ХХ століття народні театри були практично у кожному закарпатському селі, люди організовували вистави самотужки. Будемо сподіватися, що народний театр у майбутньому перейде на новий рівень, переродиться у щось інше – свіже, неординарне... А що це буде, покаже час.– Сьогодні театр може конкурувати з кіно, телебаченням, інтернетом? Як гадаєте?В. Рудейчук: – Перегляд вистави в театрі не замінить ні телебачення, ні інтернет. Театральне дійство дає можливість пережити масу позитивних емоцій, до того ж коли ти вболіваєш за долю героїв не один, перед екраном, а разом із сотнею глядачів у залі – це викликає набагато глибші переживання.

Скажу більше, театральну виставу в деякій мірі можна назвати хорошою психологічною і емоційною розрядкою. Якщо в людини є якісь життєві проблеми, то ці ж ситуації, передані на сцені, дозволяють їй подивитися збоку на своє життя. Напевно, тому кожна вистава має свого глядача і викликає різні емоції у різних людей.

Христина Горват