Олексій Фазекош: «Успіх – це вміння рухатися від невдачі до невдачі, не втрачаючи ентузіазму»

До нього можна ставитися по-різному, але очевидним є те, що він – один з найпублічніших людей у суспільному житті нашого краю та знакова постать серед політичної і юридичної еліти Закарпаття, який має на все свої власні погляди і довів, що вміє ці погляди та переконання відстоювати.

– Олексію Андрійовичу, думаю, розмова у нас буде відверта. Чи є якісь теми, які будуть табу?

– Я Вам скажу, про що ми не будемо говорити, – про вибори. Про цю тему вже говорено-переговорено, писано-переписано. Кожна людина прагне свободи вибору, а демократія і є шансом на реалізацію цієї свободи і справедливості. Хотілось би, звісно, вірити, що будуть обрані достойні, і щось у цій державі зміниться на краще, буде сформовано нову українську еліту. Але те, що я бачу, нагадує мені пісню часів Радянського Союзу: «Выбери меня, выбери меня, птица счастья завтрашнего дня». А в результаті після чергових виборів виходить одне, як у Пушкіна «Родила царица в ночь не то сына, не то дочь, не мышонка, не лягушку, а неведому зверюшку». Очевидним є одне – що зміна еліт потрібна, альтернатива потрібна, а так поживемо, побачимо, кого люди оберуть. Більше на цю тему говорити не буду.

– Що являє собою у Вашому розумінні «секрет успіху»?

– Принципово вважаю, що без програшів не може бути перемог. Ніщо не дається даром в цьому житті і за все треба платити в ньому. Колись моя улюблена кіноактриса Шарліз Терон написала: «Бесплатно в зтой жизни ничего не бывает. За все надо платить. Даже за подарки. Я каждый день жду, когда придет моя расплата». Не буває без поразок перемог, і той, хто не знав поразок і не загартований у боротьбі, навіть якщо він випадково досяг якогось тимчасового успіху, обов’язково, з моєї точки зору, має зазнати поразки. Я багато разів починав все з початку. Повірте мені, за своє життя довелося багато чого пережити. Висновок, який я зробив, можна викласти словами Черчілля: «Доля – продажна дівка, її потрібно брати за горлянку і не відпускати, поки не отримаєш від неї усе, що хочеш». Впевненість, рішучість, прорахунок і навіть ризик – це і є секрет успіху, з моєї точки зору.

– Ви, скажемо так, особа досить екстравагантна, любите епатаж. Зараз в Україні важкі часи. Чи не вважаєте Ви, що така надмірна публічність вдарить по вашому рейтингу політика й адвоката?

– Часи важкі, дуже важкі. Але що, життя закінчилося? Навпаки, я вважаю, що в кожній галузі суспільного життя визначальний вплив має бути у яскравих індивідуальностей: і в політиці, і в журналістиці, і в юриспруденції, і навіть в економіці. Щодо мене, то я багато років в політиці, в юриспруденції, в журналістиці. Ну, скажімо так, справжній адвокат, як і художник, і письменник, і журналіст – є творчою особистістю, а для будь-якої творчої особистості екстравагантність підкреслює індивідуальні риси і є частиною способу життя. Це цілком природно. Особистість має бути цікавою. А як це вже реалізується – інша справа.

– Все-таки вважаю, що сьогоднішню політичну ситуацію неможливо обійти. Як Ви дивитесь на сьогодення і майбутнє України?

– Я Вам скажу відверто, так, як я вважаю. Все це носить тимчасовий характер і рано чи пізно ми прийдемо до того, що Україна повинна бути і духовно, і ментально однією нацією. Війна рано чи пізно скінчиться. Я сподіваюсь, що все-таки буде сформовано нову українську еліту з людей моральних, інтелектуальних та високопрофесійних, справжніх патріотів, хай і з різними поглядами та переконаннями, у тому числі політичними. Не можна ні за яких обставин ділити Україну по двох кольорах. Штучно розділяти на комуністів, націоналістів, регіоналів і ще когось. Кожен був у якійсь партії. Я, наприклад, був довгий час в СДПУ(о). До речі, вступив до неї, коли там «о» ще й близько не було. Ну то й що? Я і тепер сповідую соціал-демократичні принципи, вважаю їх прогресивними. Мої батьки були комуністами, і я не вважаю їх меншими патріотами, ніж багатьох теперішніх осіб, які бурхливо імітують патріотизм.

Свого часу я брав участь у подіях, коли Ужгородська міська рада перша виступила проти сумнозвісного ГКЧП, тобто тоді, коли народжувалася незалежність України. Перший демократично обраний міський голова Ужгорода Еміл Ландовський дотепер є моїм приятелем. Добре знав я і покійного В’ячеслава Чорновола, з яким співпрацював по Народному Руху. І що, тепер частину свого життя я маю приховувати на догоду якійсь політичній моді? Я Вам скажу відверто свою точку зору: справжній патріотизм – це не ходіння у вишиванках чи камуфляжних костюмах, співання гімну, кричання, свистіння та биття в бубни. Справжній патріотизм – це любов до України, віра в її світле майбутнє, повага до чужої думки та поглядів, навіть відмінних від загальноприйнятих. Тільки на таких принципах ми побудуємо справді заможну та демократичну державу.

– Вам комфортно в Мукачеві? Ніколи не планували перебратися до столиці чи взагалі за межі України?

– Ви знаєте, як говориться у прислів’ї, кожен сходить з розуму по-своєму. Я не люблю подорожувати, для мене дискомфортно виїжджати за межі Закарпаття навіть до Києва. Навіть коли мені, як тепер, треба їхати у відрядження у справах до Києва як Голові Ради адвокатів Закарпатської області, я відчуваю очевидний дискомфорт. Не люблю я поїздок. Я люблю своє місто і свій край, вважаю, що місцевий патріотизм – позитивне явище, яке нічого не має спільного з регіональним сепаратизмом, і тому за жодних обставин, які б політичні, суспільні чи економічні кризові явища не відбувалися в державі, не виїду за межі України, та ніде, крім України, не хотів би жити. Я навіть Вас розсмішу. Я взагалі не їжджу за кордон. Колись викрали закордонний паспорт, новий не маю часу зробити. А навіщо? Пам’ятаєте відомий мультфільм, у якому кіт каже папузі Кеші: «Таити, Таити. Не были мы ни на каких Таити. Нас и тут неплохо кормят». Я жартую.

– До речі, Ви згадали адвокатуру. Закінчилися там адвокатські війни чи ні?

– Усе нормально. Пройшов З’їзд адвокатів, його результати носитимуть очевидно позитивний характер. Адвокатура України прогресує. Я впевнений, що вона стане незалежним правозахисним інститутом, який наближається до європейських правових стандартів і, головне, є вільною від будь-яких впливів, у тому числі держави. Стосовно Закарпаття – у нас дуже дружна адвокатська спільнота, яка є консолідованою. Закарпатська адвокатура має повагу з боку всієї адвокатської спільноти України, а тому не випадково, що багато заходів загальнонаціонального масштабу в системі адвокатури України проводилось на Закарпатті, в Мукачеві зокрема.

– У суді завжди йдеться про долі і життєві ситуації. Чи не потребуєте допомоги, скажімо, особистого психолога після роботи?

– Свого часу я цікавився працями Фрейда, Юнга, Ясперса, інших психологів та психоаналітиків. Думаю, що владнати будь-які проблеми психологічного характеру можу самотужки. А взагалі, люблю спілкуватися з жінками, яким симпатизую, для мене вони – найкращі психоаналітики.

– Попри те, що Ви публічна людина, відсутня будь-яка інформація про Ваше особисте життя. Це принципово?

– У кожної людини є якісь глибоко внутрішні, індивідуальні риси і особистісні життєві ситуації. Я не дуже люблю говорити про своє особисте життя. Це – один з моїх принципів.

– Які риси у жінках Ви цінуєте?

– Колись відомий письменник Селінджер писав, що сила жінки – у її слабкості. Я ціную у жінках жіночність, індивідуальний шарм, скромність, безперечно вміння гарно виглядати і бути привабливою, а ще – ерудованість. Можливо, я – старомодний, але не сприймаю занадто емансипованих жінок. Шерон Стоун для мене набагато менш приваблива, ніж Шарліз Терон. А пісні Алсу мені подобаються більше пісень Мадонни. Образ тургенєвської дівчини повинен бути прикладом і для сучасних жінок. Ну не подобаються мені занадто самовпевнені бізнес-леді, я не думаю, що надмірна емансипованість імпонує переважній більшості сучасних чоловіків. Може я помиляюсь, але кажу, як вважаю – читайте, дівчата і жінки, Селінджера: «Сила в слабкості». А ще колись читав Стейнбека. Там розповідається історія любові пірата Моргана, який довго шукав свою любов – грізну піратську королеву Ізабель. Знайшов її і порозумів усі негативи войовничих та емансипованих жінок. Натомість його любила звичайна дівчина Джоанна. Їй мати дала пораду, що для того, щоб завоювати серце Моргана, треба бути слабкою і знайти мишку, якої вона має злякатися. От сидять вони з Морганом один біля одного, а мишки все немає і немає. Ну, придумала Джоанна собі тоді, що біжить мишка, налякалась і притулилась до Моргана. І все. В результаті Морган зрозумів, що вона для нього – кохання всього його життя. Цікава і повчальна історія.

– У чоловіках які Ви риси цінуєте?

– Рішучість, впевненість у власних силах, стратегічне мислення і аналітичний розум. А по відношенню до жінок – галантність. Звісно, якщо жінка цього достойна і живе, розуміючи принципи, про які писав Стейнбек і Селінджер.

– Якщо б не політика і не адвокатська робота, який фах хотіли би спробувати? Яка невідома Вам професія приваблює найбільше?

– Я з задоволенням цікавлюся історією. Погано, що тепер майже ніхто не читає художньої літератури, усі підсіли на інтернет. Не говорять нічого зараз майже нікому письменницькі імена Хаггарда, Купера, Стівенсона, Дефо, на яких виросли цілі покоління. А ще я дуже люблю фантастику, як наукову, так і фентезі. Дотепер її читаю і колекціоную. Можливо, писав би фантастичні романи. Спробував би дотягнутися до планки, піднятої братами Стругацькими у їх культовому романі «Важко бути Богом». В принципі, я літературну спробу зробив – написав передмову до вже надрукованого фантастичного роману мого приятеля, відомого письменника і правозахисника Михайла Темнова «Сади хаосу». Треба в житті пробувати все.

– З ким із відомих із всесвітньої історії людей Ви хотіли би зустрітися за кавою, поговорити?

– З усіма харизматиками, починаючи з Юлія Цезаря, Атілли, Чингізхана, а особливо було б цікаво поспілкуватися з Володимиром Ульяновим-Леніним і спитати про його думку за чашкою кави: що він думає про сьогоднішню революційну ситуацію в Україні. Сподіваюсь, я знову пожартую, мені не намагатимуться пришити пропаганду комунізму. До речі, ліва ідея набирає популярності та прихильників у всьому світі, і «Капітал» Маркса зараз читають як ніколи.

– Кажуть, у Вас велика бібліотека. Чи ще читаєте щось, чи часу не вистачає?

– Так, я читав і колекціонував книги протягом усього свого життя. У мене в колекції більше ніж 13 тис. примірників книг. Продовжую їх читати і зараз. Останнє, що читав, це працю Петера Концена «Фанатизм. Психоаналіз цього жахливого явища».

– Про що Ви мрієте?

– Дуже багато про що. А взагалі, моє життєве кредо – невпинний рух і подолання все нових і нових бар’єрів. Шопенгауер писав: «Рух – усе, кінцева мета – ніщо». Треба мати багато мрій. Фантазію, щоб ці мрії малювати, і головне – щоб вони втілювались в життя,

– Якби Ви писали книгу про своє життя, як назвали б її?

– Відповідь на це питання витікає з попереднього, а ще з мого розуміння успіху. Можливо, це буде дуже пафосно, але відповідає моєму баченню реалізації особистості шляхом боротьби за лідерство, і неважливо, в якій сфері – політиці, юриспруденції, особистому житті – «Моя боротьба». Не треба плутати з «Майн Кампф» Гітлера – нічого спільного.

– Що гарантовано піднімає Вам настрій?

– Радянські кінострічки на кшталт того самого «Барона Мюнхгаузена», «Вбити дракона» та «Звичайного дива». Марк Захаров – геніальний кінодраматург. Геніальні слова: «Самые страшные вещи делаются с умным выражением лица. Улыбайтесь, господа».

– Продовжуючи припускати в уяві, що б Ви сказали Богові, якби мали можливість такої розмови?

– Я радий, що остаточно переконався, що Творець є.