На Мукачівщині проживає незвичайний лікар, до якого звертаються пацієнти навіть із сусідніх держав
У селі Страбичово Мукачівського району проживає незвичаний лікар. Остеохондроз, сколіоз, грижі Шморля – далеко не весь перелік недуг, з якими звертаються до Івана Мучички не лише закарпатці, а й жителі сусідніх з нами держав. Свого часу він навчався у відомого костоправа Миколи Касьяна. Проте переконаний, що освоїти професію мануального терапевта може далеко не кожен, адже тут потрібні не лише знання, а й особливий талант.
Під дверима лікаря зібралося з десяток людей. Як з’ясувалося, більшість із них – приїжджі. Ужгородка пані Світлана каже, що про лікаря зі Страбичова чула вже давно, проте не мала такої нагальної потреби звертатися, як от зараз.
«Маю проблему з попереком, – розповідає Світлана Борисівна. – У лікарні казали, що потрібно буде оперувати. Але сподіваюся, що все обійдеться, бо кілька років тому від подібного захворювання Іван Йосипович вилікував мою близьку подругу».
Місцеві жителі кажуть, що у лікаря завжди багато пацієнтів.
Односельчани, котрі живуть поблизу амбулаторії, радо приймають приїжджих на ночівлю.
За дверима Івана Йосиповича чути зойки пацієнтів. «Напевно, процедура болісна?» – запитують у тих, хто уже встиг побувати на прийомі у лікаря.
– Терпима, – відповідає чоловік, – та й опісля одразу відчувається послаблення болю у хворому місці.
Черга до лікаря пройшла досить швидко, адже пацієнти на прийомі довго не затримувалися. У його кабінеті, зауважила, немає жодних сучасних приладів. Своїх пацієнтів він приймає на звичайній лікарняній кушетці.
«Проблемне місце я відчуваю на дотик. У паравертебральних точках знаходжу патологічний процес, який відбувається у хребті, – каже Іван Йосипович. – Потім, за практичною методикою Миколи Касьяна, рівняю хребці по осі, а все інше саме стає на місце. Така процедура триває близько двох-трьох хвилин. За порадами Касьяна, пацієнтам призначаю п’ять сеансів».
Ще студентом Іван Мучичка два роки працював на «швидкій». До того, як зайнятися мануальною терапією, мав шестирічний стаж лікаря-терапевта.
«Усе починалося з того, що колеги помітили у мене неабияку чутливість пальців. Після чого запропонували повчитися мануальній терапії у баби-молдованки, яку добре знали, – каже лікар. – Надія Макарівна показала мені все, що вміла. Її методи були дієвими, проте жінка не могла їх обґрунтувати, адже не мала навіть медичної освіти. Я почав займатися мануальною терапією, але диплома та дозволу на таку діяльність не мав. А потрапити до Касьяна було лише мрією. Та згодом тодішній головний лікар Мукачівської ЦРЛ Павло Любка направив мене на навчання до Миколи Андрійовича. У той час у нього було ще 15 учнів, охочих повчитися його методиці. Проте отримали таку можливість лише троє, і я в тому числі. Спершу Касьян тестував кожного зі своїх учнів окремо. І приймав тільки тих, хто зумів визначити імпульс патологічних процесів на хребті хворих. Костоправ навчив нас тим прийомам, якими він володів. Щоправда, вони нічим не відрізнялися від тих, які показувала Надія Макарівна. Та лише після навчання у Миколи Андрійовича я почав розуміти те, що роблю. А відтак у 1991 році отримав і свідоцтво мануального терапевта», – розповідає Іван Йосипович.
Проте вдосконалювати свою методу навіть після цього не перестав – проходив стажування у Володимира Козявкіна у Трускавці, котрий, до речі, також був учнем Касьяна. Стажувався і на кафедрі реабілітології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Шупика.
«Найчастіше до мене звертаються з остеохондрозом, – каже лікар. – Вважаю, що це хвороба ХХІ століття. А проявляється вона через неправильний обмін речовин, малорухливий спосіб життя та через надмірну кількість штучної їжі. Хребет сам по собі дуже крихкий, та якщо у людини добре розвинений м’язовий корсет, він відповідно утримує його у потрібному положенні. Тому раджу всім робити зарядку та займатися спортом. Адже, щоб попередити хвороби хребта, потрібні помірні та систематичні навантаження на організм».
Свого часу Іван Мучичка два роки навіть працював у Італії. Лікар не приховує, що був у фінансовій скруті, тому поїхав туди підзаробити.
«На початку 2000-х років на заробітки до Італії виїжджало багато моїх колег. Проте їм довелося працювати на плантаціях, а от мені пощастило: за кордоном я продовжував займатися мануальною терапією, – каже Іван Йосипович. – На той час у Італії був тільки один спеціаліст цієї справи. Тому я і почав працювати мануальним терапевтом у місті Реджо-Калабрія, що на півдні країни. Мої пацієнти називали мене «доктором Джованні». За увесь період перебування за кордоном я допоміг майже 4 тисячам італійців, деякі з них мені досі телефонують, вітають із святами, а дехто навіть навідувався на Закарпаття. Чесно кажучи, мені пропонували залишитися в Італії, проте я не схотів. Незважаючи ні на що, для мене найкращим краєм залишається Україна. Та й, як на мене, наша медицина краща за італійську. Без комп’ютерної техніки їхні лікарі не можуть поставити жодного діагнозу, натомість наші користуються класичними медичними методами».
Зараз Іван Мучичка продовжує займатися улюбленою справою. Учнів, котрим можна було б передати свої вміння, він не має, адже така робота не кожному під силу.
Яна Мийсарош, газета “Новини Закарпаття”