"Героєм себе не вважаю", – закарпатець про порятунок хлопчика

Вчора ввечері мережу шокувало відео з камери спостереження, записане 19 лютого у селі Грушово на Тячівщині.

Моторошний відеозапис зафіксував хоробрий вчинок місцевого сміливця, який, рятуючи від загибелі 4-річного хлопчика – сина своїх знайомих, сам потрапив під авто.

Ми вирішили побувати на місці події, познайомитися з відчайдушним рятівником та розпитати його про подробиці того фатального дня.

Героя застаємо біля його торгової точки на узбіччі траси. 30-річний Іван Пітух мешкає з сім’єю у будинку поруч із магазином. Виховують з дружиною Наталею 4-річну донечку та 4,5-місячного синочка.

Глава сімейства торгує зерном, комбікормом, різним господарським крамом. Сам магазин ще не добудований, тож товар розкладений просто на сходах під навісом.

Чоловік ще повністю не відійшов від стресу, тому розповідь про події, що сталися у п’ятницю, дається йому нелегко. Хоча після ДТП Іван і справді дивом залишився цілим і неушкодженим. Про аварію нагадує хіба що червоне садно на лобі.

Ми спочатку взагалі не хотіли афішувати те, що сталося, але відео потрапило в Інтернет, всі .., – ділиться Іван.

– У той момент Ви теж тут стояли?

– Так, отут, біля магазину. Це було близько першої години дня. Мати хлопчика розраховувалася за товар, як малий почав перебігати дорогу. Там, на протилежному узбіччі, вони залишили машину, там же на них чекав його дід. Мабуть, хлопчик спішив до нього. Тут я помітив, що на дитину мчить автомобіль. Часу на роздуми не було, я побіг за малим, і, схопивши, припідняв його. Це дозволило уникнути незворотних наслідків. В той момент я не міг не зреагувати! Мені залишався ще буквально крок, але я не встиг його зробити. Водій машини (а то були «Жигулі») не гнався – їхав кілометрів 40-50 максимум… На відео помітно, що малий спочатку пропустив бус, а потім уже почав бігти через дорогу, ще й як швидко! Шофер їхав за бусом, міг і не побачити дитину. Його вини у цій ситуації абсолютно немає.

– А що було далі?

– Так, наче «вільний політ». Без свідомості пробув недовго. Коли прийшов до тями, то встав і пішов. До речі, я тоді був одягнений у цю куртку, що зараз на мені, і ці ж джинси. Бачите, вони навіть не порвалися (посміхається – авт.). Лиш мало забруднились. Ніякого болю я тоді не відчував, лиш у нозі трохи. Приїхала «швидка» і забрала хлопчика. Я був у шоковому стані, і спочатку не хотів їхати з лікарями. Одразу пішов переглядати відео з камери нагляду. І вже коли побачив, то вжахнувся – це було ще те кіно. Слава Богу, що все закінчилося благополучно. Потім за мною повернулася «швидка», і мене відвезли в лікарню.

– Медики що казали?

– Відправили одразу на томограф. Але там нічого серйозного не виявили. Мене оглянув лікар, знайшов тільки забої і легкий струс мозку. Я полежав трохи, а потім за мною приїхали рідні, і повернувся додому.

– А хлопчик?

– У нього теж була легка травма, він з мамою був два-три дні у лікарні, але зараз теж вдома. Ми бачились у лікарні, жінка мені подякувала за порятунок сина. А після того ми ще не бачились.

– Зараз ті події часто «прокручуєте» в пам’яті?

– Ні, навпаки, стараюся не згадувати. Але з трасою треба щось робити: машини тут іноді ганяють дуже сильно. Ця ділянка дуже небезпечна, аварії стаються майже щомісяця. От і на Різдво недалеко від нас авто збило перехожого на смерть…

– Як односельці ставляться до вашого вчинку?

– У той день всі переживали, і зараз підтримують.

– Відчуваєте себе героєм?

– Ні, я просто робив, те що мав робити в такій ситуації. Іншого вибору не було.

Дружина героя Наталія теж з хвилюванням згадує той день:

– Я була з дітьми вдома, як почула страшні крики знадвору. Теж кинулася до відеоспостереження. Побачила, що авто збило дитину і дорослого. Втім, спочатку я не подумала, що то мій Іван. Вибігла, щоб надати постраждалим медичну допомогу, набираючи номер «швидкої». Як раптом почула крики «То Івана збило!». В мене руки-ноги потерпли, в голові запаморочилося… Там на відео видно, що всі побігли до хлопчика, а до Івана довго ніхто не підходив. Мабуть, думали, що вже не виживе. Після цього всього таке враження, що там, на тому місці, був Янгол-охоронець Івана, не інакше… І ми, і всі наші рідні так напереживалися, а потім у церкві дякували Богу за те, що все так обійшлося. За такий вчинок Івана могли б і нагородити, адже не кожен наважиться ризикнути своїм життям заради чужої дитини.

Втім, сам герой стверджує: найкраща нагорода для нього – це власне життя і життя врятованого хлопчика.