Що купують на ромському базарі жителі Мукачева?

Свої неабиякі здібності у царині торгівлі роми проявляли у всі часи. Навіть у радянський період, коли за спекуляцію можна було загриміти за грати, вони примудрялися на базарах торгувати дефіцитними товарами, такими, як пекарські дріжджі, харчовий амоній (саліка), чорний перець тощо. Ну, а вже в часи незалежності, коли спекуляція стала бізнесом, роми стали ще активнішими. Щоб полегшити їхнє життя, мукачівська мерія вирішила в таборі на вулиці Івана Франка відкрити для них ринок, який працює й донині.

…Неділя. П’ята година ранку. На торговому майдані у циганському таборі відчувається пожвавлення. Звідусіль з’їжджаються легковики, бусики, розгортаються намети. Кожен старається прийти сюди чимскоріш і зайняти вигідне торгове місце. Далі розпочинається викладка товару. Цей процес потребує неабиякого вміння, бо від цього залежатиме реалізація, а відповідно —  виторг. Торговці ведуть бесіди, обмінюються інформацією, що де і за скільки можна купити, як вигідно перепродати. У цей час вже мають роботу продавці кави, солодощів, капучіно, чаю. Не зважають на жодні заборони й ті, хто торгує міцними напоями. Щоб холод не так дошкуляв, вони пропонують погарчик глінтвейну з корицею, чарку завидівського перваку, сливовиці чи й просто розбавленого водою із-під крана спирту…

Десь близько дев’ятої починають з’являтися перші покупці. Від перехресть вулиць Франка-Пряшівська та Франка–Писарева по обидва боки яблуку ніде впасти, все заповнено автомобілями. У цей період мають неабиякий зиск і водії маршруток, які підвозять людей із центру.

Починається жвава торгівля. «Що не кажіть, але тут майже наполовину дешевше, ніж на «Гіді», – каже білявка років 35 із Жукова, – купила-м доньці кофтинку, а малому светр за 150 гривень, на інших базарах за цю ціну можна було б придбати тільки одну річ, а не дві». Сюди й справді приїздять отоварюватися жителі не тільки міста та району, але й зі Свалявщини, Іршавщини, Берегівщини і навіть Воловеччини. Ціни тут дійсно більш-менш прийнятні. Дешевшим, зокрема, є і взуття.

Купувати на ромському базарі вигідно. Цим користуються усі, хто має багато дітей або ж у кого низькі доходи. На циганському «вашарі» отоварюються й пенсіонери. Вони не шукають високоякісної одежі та взуття, головне, щоб недорого. «Купила дідові свому теплі сорочки по 40 гривень, – розповідає жителька Ключарок баба Ганна, – а собі халат дедероновий та теплі папучі. Тож якби не сись базар, то не знаю, що б ми й робили при нинішніх пенсіях і дорожнечі».

Та останніми роками роми стали не тільки на базарах торгувати. Вони зробилися такими собі коробейниками: ходять із села в село, а у місті – по промислових підприємствах, лікувальних установах, поштах і пропонують привезений із Хмельницького, Чернівців та Угорщини товар. І люди охоче його беруть, бо він порівняно недорогий. Сільські жінки, зачувши зазивання «Хозяйко, виходь!» поспішають на вулицю. Газдині з іршавських сіл Загаття, Брід, Дешковиця, Смологовиця, Чорний Потік в один голос стверджують, що найбільше речей купують у ромів. І ті, й інші залишаються у неабиякому виграші від такої торгівлі, а ось щодо держави, то вона від цього не має зиску, адже цигани, як правило, не є приватними підприємцями і жодних податків не платять.

Віталій Пумпинець, “Новини Закарпаття”