"Хто вперше навідується в гості, жахається від побачених мертвих аналогів звірів і намагається втекти"

Якщо завітати до будинку 52-річного міжгірця Петра Цендри, то, здається, що потрапив у справжній зоопарк.

Які лиш не побачиш в оселі звірі – вовка, дикуна-кабана, борсука, лисицю… З цього приводу навіть стаються кумедні випадки: дехто, хто вперше навідався в гості, жахається від побачених хижаків і прагне втікати з приміщення. А мова не про справжніх лісових мешканців, а про чучела, які виготовляє хазяїн помешкання. Це – його захоплення.

Хобі виникло ще в молодості. Першим "манекеном"стала білочка. Щоправда, відтак закинув таксидермістське ремесло, бо були інші важливіші справи, насамперед будувати хату, як оженився. До речі, її споруджував майже власними силами, бо що не будівельне діло, то знається з ним на "ти" завдяки запозиченому досвіду від покійного батька Петра Федоровича. Відтак знову згадав призабуте захоплення. Тим паче, що допікали знайомі з проханнями обробити шкіру вбитої за полювання звірки. Ця процедура – найскладніша і особливо відповідальна, адже від якості її вичинки у великій мірі залежить вік "життя" опудала. Якщо сяк-так зробити, то обов’язково міль вчепиться і шерсть лізе.

Петро Петрович каже, щоб зробити мертвий аналог звіра, то треба витрати мінімум місяць. Найбільш тривалий строк потребує дикий вепр – з ним ще й як необхідно пововтузитися, аби вдався, як живий. А вони у Цендри всі до цятки, як в натурі. За спостерігання цих експонатів насамперед втішаються сусідські діти, які відвідують його домівку, мов звіринець. Малечі подобається полащити тварин і, звичайно, сфотографуватися в обнімку із застиглими в позі різного типу фауною. І пернатих вистачає. У його колекції яструб, сойка, сова…