Як ужгородець робить із дерева святих і грішних

Валерій Федурця за фахом не митець, але вправно створює з дерева справжні шедеври. Лісівник за фахом різьбою займається практично зі шкільних років і наразі досяг неабиякої професійної майстерності. Немає такого, що б він не міг увічнити у своїх фігурах. Умілець переконаний, що кожній мрії можна надати матеріальної форми і, вдихнувши в неї життя, передати нащадкам.

Більше тисячі ексклюзивних експонатів

Пан Валерій людина скромна, про свої надбання говорить неохоче, але зізнається, що в його доробку стільки виробів, що їх важко порахувати, знає одне – більше тисячі точно. "Я люблю природу, можливо саме тому пов’язав із нею долю. Майструвати щось із деревини завжди цікаво, це заспокоює, дозволяє реалізувати фантазії, відчути внутрішню гармонію зі світом, – розповідає чоловік. – У Бичківському лісокомбінаті, де я колись працював, був цех ширвжитку. Саме там я почав займатися різьбою серйозно".

Загалом виготовленням сувенірів і навіть цілих полотен із дерева Валерій Федурця займається більше, ніж половину свого життя. "Ще у шкільні роки я мав багатьох хороших вчителів, – зізнається 50-річний умілець. – Але бажання щось творити залежить від кожної людини особисто. Для мене робота з деревиною стала покликанням".

Та й справді, тільки вдосконалюючи ремесло, тільки наполегливо працюючи над собою можна досягти дійсно вагомих здобутків. А ужгородський різьбяр таки знайшов себе у мистецтві. Його роботи зараз є в різних куточках області, України та навіть світу, його скульптурами захоплюються люди різних професій.

"Валерій Фердурця відчуває, наскільки глибокими, навіть інтимними є паралелі між гілками, корчами, пеньками, з одного боку, і людською вдачею, долею, вигинами біографії, з іншого. Його роботи просякнуті глибоким психологізмом, бо як давно існує уже звична для нас "зелена аптека", так завдяки майстру з’являється і "зелена психотерапія", – каже про різьбяра професор УжНУ Сергій Федака. – Майстер демонструє, наскільки різним може бути дерево, наскільки несподіваним і парадоксальним. Для нього грань між рослинним і тваринним царствами дуже умовна і легко долається в обидва боки. Та то й не дивно, адже співавтором творчості пана Валерія є сама природа".

Цікаво, що в доробку майстра чимало творів саме на карпатську тематику. Його "героями" нерідко виступають мавки, лісовики, полонинські вівчарі, гуцули з люльками, коні та дикі тварини. Виготовляє він і цілі сюжетні композиції, і навіть уміє передати у виробах звукові образи, скажімо, віолончеліста, сільських музикантів, трембітарів.

За натхненням – до лісу та… до дружини

Споглядаючи дерева та коріння, навіть пеньки чи просто гілки, в уяві творця одразу виринає образ майбутньої роботи. Валерія Федурцю надихає саме ліс.

"Муза – поняття абстрактне. Її ніхто ще ніколи не бачив. Утім одні починають творчо працювати, наприклад, почувши якусь пісню, або після розмови з друзями. Мені ж достатньо побувати в лісі. Все, що нас оточує – унікальне. Тож слугувати джерелом наснаги може навіть стара коряга, яку не помічають, приміром, грибарі, бо у них "тихе полювання", а не пошуки натхнення. Я ж трохи інакше споглядаю світ, коли знаходжуся у "серці" Карпат. Там – наче в іншому вимірі: своя енергетика, своя рапсодія Всесвіту, своя аура, – стверджує майстер. – А ще мене надихає дружина Ярина. Взагалі, сім’я – це спільний тандем, тож якщо жінка не надихає, із нею не потрібно одружуватись".

Крім різьби і виготовлення дерев’яних скульптур Валерій Федурця займається і коренепластикою. Він виготовляє як гігантські, так і зовсім крихітні роботи і переконує, що значення має не розмір, а задум автора.

"Маю і триметрового, і кількасантиметрового гуцула. Тематика в них одна, але прагнення передати настрій – різне. Великий може відображати те, що людина знаходиться на щабель вище від інших істот на планеті, а крихітний – що у галактичному розрізі ми лише піщинки", – розмірковує пан Валерій.

На один виріб умілець витрачає від кількох хвилин, до кількох місяців часу, залежно від того, що хоче відтворити.

"По-перше, все залежить від настрою, задоволення від процесу, наявності вільної хвилинки, а по-друге – від складності композиції, – наголошує майстер. – Я міг зробити скульптурку і за 20 хвилин, але й міг працювати над витвором і два місяці, і навіть півроку".

Плани на майбутнє у майстра також творчі. Йому хочеться втілити в життя ще деякі "дерев’яні" мрії, але поки що про це розповідати він відмовляється, однак обіцяє неодмінно здивувати ужгородців ще багатьма цікавими авторськими виробами.