Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 312 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 15 900+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 15 400+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 13 800+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 2000+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!
  • Головна
  • Життя
  • Сьогодні в Мукачеві проходить Парад сажотрусів: чим живуть люди цієї "везучої" професії

Сьогодні в Мукачеві проходить Парад сажотрусів: чим живуть люди цієї "везучої" професії

В Україні представники трубочистів – на вагу золота

Другий рік поспіль на Закарпатті, в Мукачеві, 27 липня проводять Парад сажотрусів. Ця дата взята не зі стелі: це день народження одного з останніх представників професії, міської знаменитості і навіть пам’ятки – сажотруса Бертолона Товта. На честь "останнього з могікан" в старому центрі стартує процесія з оркестром, для дітей проведуть майстер-класи і конкурс зі швидкісного пришивання ґудзиків, малюватимуть вугіллям і танцюватимуть. Мукачівські кондитери вже підготували імениннику солодкі подарунки та призи переможцям конкурсів.

А Товт, по-мукачівськи – Берті-бачі, приймає всі почесті скромно, як ніби це не він став прототипом знаменитого пам’ятника сажотруса в історичному центрі і винуватцем міських урочистостей. Унікальному фахівцю – майже 70, він на пенсії, але все ще в строю, на зіркову хворобу не страждає і сумлінно чистить людям димоходи. А у вільний час, як збирається група, проводить екскурсії на даху для туристів, присвячуючи допитливих в таємниці професії. Більшість сучасних українців чули про сажотруса лише з казок – це ремесло йде в минуле разом з пічним опаленням, слідом за запалювачами вуличних ліхтарів і ліфтерами.

Ми поговорили з унікальним Берті-бачі про його професійне довгожительство і з’ясували, чому у сажотруса завжди натерті до блиску гудзики.

– Бертолон Бертолонович, як потрапили в "брудну справу"?

– Я з села Косино (Берегівського району), тесть був сажотрусом (одружилися з його донькою в 1973-м). Коли йому стало важкувато їздити на великі відстані велосипедом, він влаштувався на роботу в райцентрі, і ми перебралися в Мукачево всією сім’єю. Якось тесть запропонував: "Берті, хочеш – підемо разом, дізнаєшся, як воно робиться". Я і пішов, відпрацював місяць – сподобалося! 8 років в парі з тестем, потім 5 – з іншим родичем. І так пішло-поїхало, що працюю вже 45-й рік. Років 5 тому приставили мені помічника (Берті працює в приватній комунальній компанії) – хоча і молодий фахівець, не скаржуся ".

– І що, великий сьогодні попит на сажотрусів? Роботи вистачає?

– Сьогодні було 4 заявки, вчора дві. Роботи щодня вистачає, а нас на все Мукачево тільки двоє. Ще й весь район обслуговуємо! Думаю, 3-4 сажотруса нашому району потрібні обов’язково: люди зараз знову починають топити дровами, від яких більше сажі і кіптяви в димоходах. Причому заявки надходять не лише з приватного сектора, але і від жителів багатоповерхівок – є ще багатоквартирні будинки без центрального опалення.

Зараз ніхто не хоче працювати сажотрусом, хоча професія дуже затребувана. У 1973-му, коли я починав, в Мукачеві нас було 12 осіб, в Берегівському районі - 22, в Сваляві, Воловці - по 2-3 людини. А зараз всі хочуть грошей, а не роботи. Сажотрус отримує 2800 грн, один будинок коштує близько 100 грн. Так що в професії залишається той, хто її любить. У мене було 6 учнів, з них сажотрусом став лише 1. А я вже 8-й рік на пенсії, але вибрав собі це заняття і буду працювати, поки не помру.

– Як ви працюєте? Що входить в бойовий арсенал?

– У мене є пружина для цегляного димоходу, два йоржика – один 7 метрів довжиною, другий – 3. А ще дві гирі – велика і маленька. Устаткування старовинне, як і ремесло, але чимось замінити його навіть не думають (сучасні сажотруси використовують навіть відеоапаратуру. – Ред.). Надходить заявка – йдемо виконувати. Чим брудніший димохід, тим гірша вентиляція, погано працює витяжка, а в житлі – менше тепла. Треба зайти в будинок, перевірити тягу: якщо її немає, значить, починаємо чистити димохід прямо з кухні.

Щітку засовуємо і прислухаємося: де гримить, треба відбивати нашарування сажі зубилом або перфоратором. Деякі димоходи – довжиною понад 15 метрів! Тоді піднімаємося на дах: один зверху спускає мотузку з гирею, яка збиває сажу, а другий обходить всі приміщення, де є витяжки, і перевіряє, що звідти вивалилося, наскільки прочищена вентиляція. У хід йдуть дротова щітка і гиря-колючка на довгому тросі. Як тільки вона починає проходити по трубі вільно, значить, вибили всі, що могли, навели порядок. Якщо щітки-гирі не допомагають, навіть стіну доводиться розбивати.

Вчора ось 4 години мучилися з димоходом такої старовинної споруди, що ніякого сладу з ним немає! На щастя, господиня дозволила пробити стінку, тоді за півгодини упоралися. У мене тепер напарник більше трудиться, а я при ньому: "Берті-бачі, дайте те, подайте це". Вилізе куди завгодно, як кішка, і пробиває! А я знизу спостерігаю: сиплеться мало - дзвоню йому, мовляв, Андрій, піднажим! Ось і вся премудрість.

– Важка у вас робота? Як у шахтаря?

– Як вам сказати... Робота важка, але не дуже. Іноді запитують, зі страховкою працюємо або без – адже це верхотура. Відповідаю: зі страховкою – це не робота, а одна морока. Одягнеш пояс, а зачепити його зазвичай ні на що, та й димохід може тягнутися на 5 метрів від труби, на неї страховку не намотати. Є такі дахи, на які забиратися справді важко і небезпечно, але що поробиш? У старих будинках, до речі, передбачені спеціальні пристосування для сажотрусів. А з новими, якщо дах не плоский, – біда.

– А чи є у сажотрусів свої страхи, повір’я?

– Так, наша робота – не в затишному кабінеті, на людей доводиться дивитися часом зверхньо. У професії усілякі попадаються: одні висоти бояться, інші піднімаються спокійно, як на своє горище. Ходять чутки, що у нас із-за сажі букет професійних болячок. Але скільки знаю сажотрусів – не чув, щоб хтось хворів чимось особливим. Я ось за 68 років двічі за все хворів на запалення легенів. Про нас, сажотрусів, взагалі багато казок розповідають – що я, наприклад, знайшов як-то скарб в димоході, розбагатів. У минулі часи, чув, знаходили при чищенні усілякі тайники, але мені так не щастило. До речі, про везіння: ми взагалі не дуже забобонний народ, але якщо кішка дорогу перебігає, чекаю, поки перейде до кінця, або повертаюся назад: так і знай, дня не занадиться, хоч трісни.

– Ви фактично – бренд Мукачева. Чи не втомилися від надмірної уваги людей? Нинішнього літа в день вашого народження збираються навіть встановити рекорд – вишити величезний ґудзик сажотруса з тисяч дрібних.

– Та хай люди радіють. Йде дитина, мамі каже: "Ой, ось коминар!" – і просить зупинитися. Будь-ласка, мені не шкода – стаю, малюк потер мій ґудзик, і я пішов собі далі. Не хочу, щоб ображалися.

Культ ремесла

Трудівники щітки і димоходу в культурах різних народів Європи завжди вважалися символом везіння і удачі. Зустріти сажотруса на вулиці було вже незаперечною ознакою швидкого успіху, а для вірності належало потерти гудзик на його формі, щоб бажання здійснилося. Причому кожен з шести формених ґудзиків відповідав за свій розділ щастя: вдалий шлюб, багатство, славу. З тією ж метою в давнину належало висмикувати волоски з його суперщітки, торкнутися циліндра або навіть поцілувати в щоку. У Великобританії до цього дня заведено запрошувати сажотруса почесним гостем на весілля, щоб шлюб вдався.

А в Мукачеві, за словами Максима Адаменко, керівника місцевого інформаційно-туристичного центру, Товта раніше долали школярі. Вибігаючи на перерві і зустрівши Берті-бачі, оточували його з усіх боків, смикали за гудзики піджака і загадували "п’ятірку на контрольній". "У нас навіть приказка є: "Берті-бачі – на удачу!", – розповідає він. У 2010-му комусь із обласного керівництва прийшла в голову думка увіковічнити цікавого персонажа в бронзі, і Берті став відмінним прототипом." А в минулому році ми подумали: в Англії, Естонії є паради сажотрусів. Чим Закарпаття гірше?", – пояснює Адаменко.