На ромському весіллі гуляють всі і постійно
Нещодавно мені пощастило побувати на весіллі в родині калмана закарпатських ромів. Там я довідався, що заможні роми також вміють економити на весіллі. Спитаєте: як? Дуже просто – проводять подвійне весілля. До слова одружувались два молоді роми – Ксібі та Артур. Якщо чесно, то в мене як і в будь-якої звичайної людини було побоювання з приводу того, чим закінчиться для мене мандрівка до романського поселення. І справді при моїй появі окремі з ромів зустріли мене з підозрою. Однак дізнавшись від мене, з якою метою я прибув, вони заспокоїлись.
На початку весілля я не помітив жодних обрядів – сватання чи щось подібне. Наречені разом з численною родиною поїхали до фото-салону, де витратили чимало часу для фіксування на фотопапері своїх щасливих образів. Я вважав, що будуть їхати на кінних упряжках. Аж ні – на чолі весільного ескорту були сучасні джипи та іномарки, трохи позаду інші численні авто. Коли вони всі, повертаючись, їхали ромським поселенням, їх зустрічали біля кожної хати галасливим криком. Першими до весільного шатру увійшли молоді. Далі вони особисто приймали гостей та подарунки. Причому ця процедура тривала з перервами близько трьох годин, на відміну від інших закарпатців, у яких для гостей прийнято з'являтись на певний час. Причому ті, які прийшли першими, зовсім не збирались чекати на інших, а вгощались наїдками та напоями на різні смаки. Страви на столах були традиційні для сучасного пересічного закарпатця. Хто ж бажав, пускався до танцю. Весь весільний процес знімав на відео оператор Юрій. Щодо музик, то вони грали постійно і, при цьому, встигали на рівні з іншими пити і їсти. Спитаєте: як таке можливо? Елементарно: калман запросив три музичні групи з Мукачева, Ужгорода та Ніредьгази, які кожну годину змінювали одна одну. Причому група з Угорщини, соліст якої нещодавно брав участь в ромському фестивалі в Мукачеві, називалась за іменами її учасників «Лоренц – Шоні – Танку». На початку весілля невеличкий танцювальний майданчик заповняли дівчата та хлопці 12 – 18 років. Особливою активністю виділялись дружки. Вони були нарядними як ніколи: білі плаття з різноманітними узорами, взуття на високих підборах, нарукавники, накидки під назвою «болеро»; їх шию та груди прикрашали вишукані ланцюжки та кольє, а голову з розкішною зачіскою увінчувала невеличка корона. Я спробував довідатись скільки часу потрібно було їм, щоб підготувати свій наряд. Однак одні виявились малоговіркими, інші – розмовляли тільки угорською мовою. Я вже опустив руки, аж тут одна з невеличких дружок Клавдія дещо розповіла:
– Мені одягатись допомагала мама. На формування зачіски ми витратили майже годину, а інший наряд був на мені через півгодини.
Вбрання наречених, угорки Аніти та мукачівки Марі, було на порядок красивішим. Його увінчувала довжелезна фата, яку позаду неї час від часу тримала одна з дружок.
Коли молодь, після кількагодинних викрутасів, фізично підсіла, на танцмайданчик вийшло вже хмільне середнє покоління ромів. Під угорські чардаші та ромські мелодії вони витворяли таке...! Я таке бачив тільки на угорському фестивалі «Сюреті-бал» у Вишкові. Відпочивали несамовиті танцюристи під музику традиційних повільних романсів.
Через 4 – 5 годин від початку весілля я перестав помічати дружок. Придивившись, побачив кілька дівчат з коронами, але в більш простому вбранні. На цей час переодягнувся і наречений. Під час весілля в міжряддях відбувався постійний рух людей туди – сюди: хтось ішов з великою ложкою, хтось з гроном винограду, а хтось з горілкою або вином. Ближче до півночі переодяглась і молода. В цей час вже танцювали всі. А так як танцмайданчика для них не вистачало, то для цього використовували межиряддя. Далі з'явився поважний ром із великою тарілкою і почав збирати гроші для наречених. В кого після цього залишились гроші, міг купити молоду на один танець під назвою менісон. Про те, що романські дівчата впевненіші в тому, що вийдуть заміж, свідчить фактор, що тут наречена не кидала традиційний вінок для інших дівчат.
За північ гостей поменшало. Причому вони йшли не прощаючись, а окремі з них через годинку-другу повертались на свято. Перейнявшись ромськими традиціями я залишив місце гулянь не прощаючись, щоб донести все побачене до читачів.
Євген Ільницький