Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 312 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 15 900+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 15 400+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 13 800+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 2000+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!

Людина, яка несе не лише звістку, але й допомагає

Молоде покоління вже звикло отримувати повідомлення у різноманітних пристроях: телефонах, комп’ютерах. Та старше покоління, хоч і йде в ногу з часом, але завжди просить допомоги інших людей.

Такими нині є листоноші, яких чекають, яких поважають, яких слухають. Особливою є ця професія у селі чи селищі, де проживає чимало людей похилого віку. Для кожної старенької людини візит поштаря – це як своєрідне свято. Зустріч, під час якої можна не лише отримати важливу інформацію, а й поділитись своїм щастям, своїм болем, своїм настроєм. Такою і є поштарка Чинадіївського відділення «Укрпошти» Марія Локес, яка для багатьох людей стала справжнім авторитетом. Газета «Панорама» поспілкувалась з працівником пошти і дізналась про специфіку роботи та цікаві випадки під час робочого життя.

– Скажіть, будь ласка, скільки Ви займаєтесь поштовою діяльністю?

– Працюю поштарем чотири роки. Хоча вже на пенсії. Сама пропрацювала 34 роки в сфері торгівлі. Але на пошті працюю через своєрідну безвихідь. Після смерті чоловіка самотня обстановка вдома трішки нагнітає. Хочу з користю для себе проводити час. Тому встигаю і на пошті працювати, і вдома. Перебувати між людьми набагато приємніше. Тоді й душевний стан покращується, і є спілкування з односельчанами.

– І Ви, як поштар, стали справжнім другом для багатьох чинадіївців. Адже Ви виконуєте багато роботи.

– Так. Ми, поштарі, не лише носимо свіжі видання чи довгоочікувані листи, але й допомагаємо їм з покупками, приносимо товари і т.д. Навіть приносимо пенсії. І ми працюємо і в дощ, і в сніг, і в сильну спеку ходимо поміж людей. І приємно те, що люди віддячують за таку важку, але потрібну працю. Люди допомагають. Адже в голові треба запам’ятати – хто, де живе, яка то вулиця, які координати. Без людей, без місцевих жителів наша робота не є можливою.

– А який Вам найбільше запам’ятався випадок під час роботи?

– Часом під час роботи поштарем мені доводилось навіть їхати у Мукачево. Щоб переоформляти пенсії. Крім того, пригадую ще один випадок: йду на роботу, бабуся виходить на вулицю, собака закрутилась, і старенька падає на землю. Виникає питання: що робити? Вона ж немічна. Її важко було підняти. Врешті, підняла її. Після того випадку бабуся щоразу, як її бачу, дякує, і каже, що їй врятувала життя.

– Знаю, що у Вашому поштовому відділенні панує хороший, позитивний мікроклімат.

– Так. Ми є не лише хорошими колегами, але й подругами. Пригадую, якось в один важливий день наша колега погано себе почувала і захворіла. І ми вирішили допомогти їй, взявши на себе її обов’язки. Троє поштарів розподілили між собою її територію, і виконали її роботу. Ми так постійно один одного виручаємо. Адже спільна робота приносить хороший результат. І, відповідно, довіру наших клієнтів, односельчан, яких ми знаємо, які нам вірять. Попри будь-які перепони та фінансові перешкоди.

– Як Ви вважаєте, наскільки є актуальною та важливою Ваша професія?

– Безперечно, у невеликих населених пунктах ми, поштарі, є важливими. Особисто я обслуговую близько 150 пенсіонерів, для яких отримання пенсії, кожен лист – це як окремий вияв уваги, поваги. Коли бачиш їхні очі під час отримання листівки, пенсії чи будь-якої іншої речі, розумієш, наскільки довіряють нам люди, наскільки кожен наш візит до їхньої домівки є очікуваним і бажаним. Приємно, що пошта не втрачає довіри користувачів. Єдине, що б лише хотілось – це поваги до усіх представників нашої професії з боку усієї громадськості. Адже хоч і приємно отримувати електронного листа, та бачити і торкатись листа, газети, інших речей – це зовсім інші відчуття.

– Дякую за розмову.