Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 312 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 15 900+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 15 400+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 13 800+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 2000+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!
  • Головна
  • Життя
  • «Мухи – окремо, котлети – окремо», або Особливості кадрової політики в МДУ

«Мухи – окремо, котлети – окремо», або Особливості кадрової політики в МДУ

Насамперед з’ясуємо наступне. Історія з виданням книжок не має жодного відношення до мого навчання в докторантурі і працевлаштування в МДУ. Це, як кажуть в Одесі, «две больших разницы». Єдине, що в...

Насамперед з’ясуємо наступне. Історія з виданням книжок не має жодного відношення до мого навчання в докторантурі і працевлаштування в МДУ. Це, як кажуть в Одесі, «две больших разницы». Єдине, що в них спільне – це прізвища головних дійових осіб: Мигалина і Гарагонич. Оскільки у другій історії з докторантурою і працевлаштуванням у моїх опонентів жодних законних аргументів не має, то вони за «вуха» намагаються притягти справу з виданням книжок, у якій, повірте, жодного криміналу немає, не зважаючи на палке бажання авторів листа міністру. А чому стільки шуму і галасу навколо цього? Як казав Мюллер Штірліцу: «Напускание полнейшого тумана – это тоже одна из форм ясности!» А в мутній воді, ще кажуть, добре риба ловиться. Отже, домовляємось: «мухи – окремо, котлети – окремо». Про ситуацію із виданням книжок ми вже детально розповідали у матеріалі «МДУ: Берія повертається?». Оскільки співавторами цих навчальних посібників, повторюємо, було сім науковців, які загалом випустили у світ кілька десятків книг аналогічної тематики, то, по-перше, ми не можемо виступати від імені всіх колег, бо не маємо таких повноважень, а, по-друге, звинувачувати шанованих людей у якомусь плагіаті чи інших гріхах, по меншій мірі, нерозумно. Бо написані і видані ними книги – це предмет їх інтелектуальної власності, з яким вони можуть у рамках закону робити що завгодно: видавати, перевидавати у будь-яких варіаціях авторських колективів. Якби ви звернулись до нормального юриста, він би це вам розтлумачив. А те, що ви пишете, нагадує повідомлення про розкриття мафії у піонерській організації. А головним аргументом причетності МДУ і Мигалини до друку книг є саме гроші, перераховані ним видавництву! А хто платить, той, як відомо, замовляє музику (рецензент, вступне слово і т.ін.). Якщо ви й справді так серйозно перейнялися підмоченим іміджем університету, то давайте пригадаємо, хто конкретно його так «опустив». Навесні цього року, після передачі мною 20 книг Мигалині в дар МДУ (для бібліотеки, звісно) була досягнута домовленість з ректором про презентацію видань в університеті, для чого з Києва у Мукачево спеціально приїхали двоє моїх співавторів – Христо Роглєв і Георгій Мунін. Хто призабув, нагадую. Христо Роглєв – наш земляк, академік Академії туризму України, три десятиліття був генеральним директором ВАТ «Готельний комплекс «Братислава» у Києві, викладач туризму у провідних вишах столиці, заслужений працівник сфери послуг України. Торік – голова ДЕКу на факультеті туризму МДУ, куди його ви, шановні «рецензенти», запрошували і клялися у вічній любові. Георгій Мунін – автор кількох десятків книг з туризму. Але від любові до ненависті – один крок. У день запланованої презентації ректор, як це часто буває з ним, зник у невідомому напрямку. Але телефоном нам повідомив: ідіть до проректора Щербан, вона в курсі і все організує. У кабінеті проректора на нас чекало щось схоже з картиною відомого художника «Не ждали!». Тетяні Дмитрівні було дуже ніяково перед столичними гостями, але її повноваження не дозволили зробити дива. Ось тут, у кабінеті проректора МДУ, з авторами посібників, які роблять рекламу мукачівському вишу на теренах України, можна було поспілкуватись на теми рецензентів, грифів, вступів, «писав чи не писав» і про що завгодно. Якби це справді когось цікавило. Можна було дізнатися, який саме «Кондор» друкував ці книжки, той, бізнес-партнером якого є директор бібліотеки МДУ, чи його конкуренти? Навіть тихенько поцікавитись, а це часом не «фальшиві» підручники і попросити авторів «спробувати їх на зуб…» Але нічого цього не сталося. Ректорські амбіції «вченого зі світовим іменем», який за свою наукову кар’єру видав аж дві одноосібні публікації загальним обсягом... 18 (вісімнадцять!) сторінок, знову перемогли здоровий глузд. Чи не ці дві епохальні роботи принесли автору «світове визнання», бо якщо інші, то світову славу годиться ділити з численними співавторами. Як це «якийсь докторант з вулиці» упродовж трьох років видав понад 50 публікацій, а у 2011-му став співавтором підручника і посібника з грифом МОН та автором монографії? Зрозуміло, за такою логікою – перші два – «фальшивки», остання – «певне журналістське розслідування». Тепер Ви, читачі, бодай трохи вловлюєте логіку подій? Ось і напускається густий туман зі спецефектами листів міністру, загальних зборів, прокуратури, телебачення тощо. По Закону топчуться як по паркету. Проте ми все ж вирішили провести «певне журналістське розслідування», завітавши 9 грудня в бібліотеку МДУ. З подарованих нами 22 (дві особисто Мигалині з автографом) книжок ректору у бібліотеці не виявилось… жодної. А їх загальна вартість складає близько двох тисяч гривень. Та воно в принципі і правильно, для чого студентам книги, особливо ті, які пропагують не ту персону. Хай їх краще читають у прокуратурі і заодно поцікавляться, чому книги не дійшли до університетської книгозбірні? А щоб не склалося хибне враження, що ми піклуємося виключно про власні інтереси, ще про одну «бідну» книжку замовимо слово. І перед прокуратурою. Хоча видана вона «по багатому», але доля її схожа на попередні – до бібліотеки вона не дійшла. Хоча, очевидно, мала б. Бо на відміну від попередніх рекомендована до друку «Вченою радою» МДУ (протокол №7 від 27.03.2009 р.), а отже, очевидно, видавалася за університетські кошти. А таке видання, повірте, «потягнуло» на кілька десятків тисяч гривень. Якій же суспільно значимій проблемі присвячений цей фоліант? Виявляється, це літопис творчих пошуків ректора Юрія Мигалини. Подарунок до його 70-річчя. За задумом вона мала стати лебединою піснею академіка, а стала, судячи з усього, воронячим кряканням. На сторінках видання зустрілися так би мовити батьки і діти, але не тургенєвські, а Мигалинові. Порядні, авторитетні особистості йдуть вперемішку з кримінальними елементами та їх чадами… Втім, за потреби, до аналізу цього вікопомного видання ще повернемось. І щоб такого видання не було у бібліотеці, причому у вільному доступі, це ненормально. Прокуратура, вочевидь, розбереться. А щоб два рази не ганяти на вул. Філатова заодно вже варто глянути й на стан підготовки до Євро-2012 спортивного комплексу університету. Бо доводилось чути, що кілька років тому тут проходила серйозна реконструкція з мільйонними капіталовкладеннями і залученням фахівців далеко із-за меж області. Лише на штучне покриття витратили кілька сот тисяч державних грошей. А МДУ як орендував спортспоруди, так і орендує. Університетський НСК нагадує собою розбите корито або декорації до балету «Лебедине озеро». Тільки лебеді чомусь полетіли… От якби в амвеї було підсобне господарство по розведенню водоплавної птиці, спорткомплекс можна б на пільгових умовах здати в оренду родині ректора, як і все інше, щоб у виші, нарешті, був один господар. Ну що ж, з мухами, здається, якось розібралися. Тепер черга – за котлетами, якщо читачі зголодніють… Василь Гарагонич