В Мукачеві їдять собак?!

У кожному жарті є доля жарту

(почуто від Олександра Сахнова).

Ця історія виглядає настільки фантастичною, що при її написанні автор інколи сам не вірив у написане. Це справді наговорили свідки на диктофон, чи це просто плід нічних марень? Так чи інакше, маємо те, що маємо, а ви сприймайте це, як вам завгодно. А так як твір фантазійний, то імена і національності автор теж змінив.

Собачий Бухенвальд

Історія з мукачівським притулком (точніше, камерою смертників) для бездомних тварин тягнеться не перший рік. Можливо, вона б і тягнулася собі ще бозна скільки років, але, раптом, з’явилась Захисниця тварин. Приїхала в при… перепрошую, концтабір для псів, і вжахнулася. Діялися звичайні на той час речі: голодні, покалічені пси їли своє потомство та одне одного в неприбраних клітках. Якщо вони самоз’їдались не достатньо швидко, і клітки переповнювались, ледь живих калік просто добивали палками.

Сердобольна Захисниця почала бити у дзвони, завозити туди їжу, оббивати пороги мера та комунальних чиновників, врешті решт заснувала для порятунку чотирилапих благодійний фонд. На притулок звернули увагу журналісти, комунальники були змушені діяти більш приховано. Нарешті Захисниця насмілилась звернутися до самого Благодійника, за кошти якого був збудований притулок. Він, м’яко кажучи, здивувався. Після цього міська рада виділила 200 тисяч гривень на те, щоб собак годували, лікували, стерилізували і відпускали. А сам Благодійник дав гроші, щоб притулок привели в нормальний вигляд і прибудували там ветеринарний кабінет, кухню, словом, щоб усе зробили по-людськи. Але чиновники, знаючи, що Благодійник десь там далеко і не перевірить, знову почали все робити по-комунальному.

Де завершується живий ланцюг?

Отримавши купу грошей з бюджету, комунальники почали гарячково мізкувати, як би грошенята замутити. Наші безпритульні Бровки та Шарики при правильному підході виявилися золотою жилою. Отже.

Пункт 1. Вилов. В кожному місті існує програма з гарною назвою «регулювання чисельності безпритульних тварин». За кожну виловлену тварину комунальникам дають плюшку у вигляді, припустимо, 90 гривень. До речі, індіанці, які, переважно, займаються виловом безпритульних, сильно жалілися нашим інтерв’юерам, що їм мало платять – всього по 20 гривень за голову. А вони ж і кусаються при ловлі, доводиться їх товкти… А так як робиться це зранку, то діти, що йдуть до храму науки, кілька разів на тиждень споглядають, як треба поводитися з тваринами. Але це ще не кінець історії. Песика зловили, привезли у притулок, отримали гонорар, і аж раптом на ранок глип – а песик втік. Доведеться ще раз ловити. За 90 гривень… А ще можуть щенята народитися… Теж по 90 гривень за душу…

Пункт 2. Годування. Як сказав сьогодні один комунальний начальник, на годування псів на 9 місяців виділено 150 тисяч гривень. З розрахунку 0,5 кг сухого корму на день на особу. Як стверджує Захисниця, вже три місяці притулок заповнений вщент – там тримають до 70 безхатченків. Поки працівником притулку, що доглядав за собаками, працював індіанець, на день виділявся один мішок (10 кілограм) корму. 140 грам на собаку. Множимо недостачу 360 грам на 70 голів – виходить 25 кг корму. Закупочна ціна, згідно їх же ж розрахунків – 14 гривень за кг. Отже, чистого прибутку – 350 гривень в день. Множимо на 30 днів. 10 тисяч гривень можна намутити в місяць на песиках… А вони можуть і один одного поїсти – менше буде мороки. Або Захисниця погодує, їй же нема куди гроші дівати.

Пункт 3. Ви думаєте, що це все? Дзуськи. Не забувайте, що пес – це кілька кілограм цінного, дієтичного, «легкоусваяємого» м’яса. Один з наших інтерв’юерів дуже гарно підловив індіанця, спитавши: «Пан Будяк (один з колишніх комунальників – ред.) сказав, що ви їсте собак?». На що отримав не менш шокуючу відповідь: «Та Будяк нас здав?! Та він сам то м'ясо заказує! Шашличок кідь зробити, та ничим ся не отлічає». Виявляється, ще й продовольчу проблему можна вирішити завдяки безпритульним тваринам. А ще з них жир спускають, корисно для туберкульозників, подейкують, – теж копійка. Кажуть, що дохляків на шашлик не беруть, чекають, поки Захисниця відгодує.

Пункт 4. Не забуваймо, що собаки, в принципі – це товар. Звичайно, за якогось дворнягу-Бровка, з його вошами та лишаями, навряд щось виручиш, а от на породистій собаці можна непогано підзаробити. Але – от халепа – ніхто ж їх з дому не виганяє. Ну нічого. Як розповідає один з наших співбесідників, якби вчасно не вийшов з дому, то улюблену вівчарку довелось би купувати в притулку. Бо біля неї вже мостився індіанець з зашморгом. Халепа нещодавно трапилась і з таксою одного дядька, який, втім, не остання людина в місті. Коли він виявив пропажу свого улюбленця, звернувся в притулок. Правдами-неправдами дізнався, що його песика туди привозили, але надвечір його вже там не стало. Довелося трохи натиснути на комунального начальника, той трохи піднатиснув на працівників – і сталося диво, такса через три дні воскресла! Інший свідок розповідає, що неодноразово бачив на ГІДі індіанців з породистими собаками.

В чому ж проблема?

Так як спеціально відведеного місця для захоронення немає, трупи собак треба кудись дівати. Свідки знаходили мішки з останками за кілька метрів від притулку. Купа глини біля притулку після дощу теж виявилась братською собачою могилою –на поверхню повимивало кінцівки. А взагалі робиться ще простіше. Поруч з притулком – міське сміттєзвалище. Бульдозер розгортає сміття, туди скидаються трупи, бульдозер загортає. Свідки кажуть, можуть показати місця. Цікаво, нікому ця картина потім не сниться?

Чому не люблять Захисницю?

Ну, це зрозуміло – бо вона заважає гребти лопатою гроші. Забагато бачить і знає. А друга причина в самих людях – навчені на відкатах, хабарах, зловживаннях та інших «мутках», вони не можуть зрозуміти, як це людина може за свої гроші купити їжу, приготувати її вдома, відвезти за десяток кілометрів на своїй іномарці по військовій розбитій дорозі для того, щоб погодувати «якихось вошивих безхатченків». Де ж тут нажива – не второпають липкорукі. Поки вони ще повністю контролювали ситуацію, вона їх так не бентежила. Обходилося тим, що одна неврівноважена комунальниця, що звикла привселюдно принижувати Захисницю образливими словами, могла зламати скриню для збору коштів на зеленому ринку. Але три тижні тому Захисниця посміла залізти на їх територію – вона домоглася, щоб за тваринами наглядала її людина. Що тут почалося! Адже тепер не можна просто так нічого вкрасти – усе на виду! Відразу у комунальній газеті з’явилась викривальна стаття, в якій розписано, як несамовито комунальники білять притулок і годують донесхочу собак. А Захисниця їм заважає, вимагаючи постелити тваринам сіна на бетонну підлогу…

От перечитав написаний текст ще раз і думаю: невже усе це може бути насправді? У рідному Мукачеві, де живуть нормальні люди, які ходять до церкви, подають милостиню нужденним… Ні, напевне, це все таки фантастика. А ви як думаєте, шановні читачі?

P.S. Під час написання статті постраждала НЕ ОДНА тварина.Газета "Наша справа"