Олексій Сапронов: "Українці масово тікають з України в пошуках кращої долі"
Як зупинити відтік з України робочих рук та подолати безробіття, знають в «Основі». Щоб усвідомити серйозність проблеми відтоку робочої сили за межі країни, достатньо назвати одну цифру: лише протягом минулого року на заробітки в інші країни виїхало понад мільйон українців. Всього ж на заробітках за кордоном працює майже 5 мільйонів наших громадян.
З іншого боку, тікають не лише ті, хто не задоволений оплатою праці в рідній країні, але й ті, хто не може знайти тут роботу.
Здається, у влади немає механізму, щоб змінити ситуацію. Наразі в Україні політичні сили маніпулюють свідомістю виборців і виголошують виключно лозунги про необхідність зупинки відтоку робочої сили, а майже ніхто не готовий пояснити, які є механізми для цього. І лише у партії «Основа» першим же пунктом Програми стрімкого розвитку України є створення двох мільйонів робочих місць з гідною зарплатою. Щоб дізнатися, яким чином можна цього досягнути, ми звернулися до голови Закарпатського обласного осередку партії «Основа» Олексія Сапронова.
– Олексію Миколайовичу, насправді проблема із зайнятістю в Україні є дуже актуальною. І Закарпаття не виключення. Якою є ситуація в нашій області із безробіттям та витоком робочої сили?
– Тут багато говорити не варто, достатньо подивитися, що робиться біля візового центру по вулиці Капушанській в Ужгороді. Сотні людей стоять в чергах за робочою візою. Щодня. І їх не стає менше. А скільки людей їдуть на заробітки без робочих віз, важко уявити. Ми втрачаємо не лише кваліфікованих працівників, але й інтелектуальну еліту. Бо за кордон в пошуках кращої долі їдуть не лише слюсарі чи зварювальники, але й науковці, програмісти, лікарі. Зрештою, навіть для побутових потреб вам вже важко знайти сантехніка, а в лікарнях нема кому робити операції.
– Але в той же час у нас доволі високий відсоток безробітних…
– Ну, так. Не всі можуть виїхати за кордон з різних причин, а за своїм фахом знайти роботу важко. Скажу більше, у нас наразі в області, як свідчить статистика, рівень безробіття становить 10%. Це 50 тисяч чоловік працездатного віку. Адже зараз в Закарпатті саме 500 тисяч працезданих людей.
У цьому вся абсурдність ситуації: з одного боку на деякі професії не вистачає фахівців, бо вони виїхали за кордон, а на деякі професії немає пропозицій для роботи. А все через те, що у держави немає системного підходу для вирішення проблеми працевлаштування.
– Що мається на увазі під системним підходом?
– Ну, ви подивіться на ту ж таки професійну освіту. Традиційні ПТУ ніяк не реформують під потреби виробництва. Та ми просто не встигаємо за вимогами часу. Але найгірше те, що влада не знає рецепту того, як підняти виробництво, як змусити підприємства працювати і як забезпечувати працівників гідною зарплатнею.
– Останнім часом в нашій області дуже багато рекламних білбордів із запрошенням на роботу на закарпатські підприємства із закордонним капіталом. І зарплату там пропонують доволі пристойну…
– Так, але ще більше рекламних білбордів із рекламою працевлаштування за кордоном. Це природно, що люди шукають роботу там, де краще оцінюють їхню працю. Ті таки крупні підприємства з іноземним капіталом свого часу перенесли виробництва на Закарпаття із тієї ж Угорщини чи Словаччини після того, як ці країни увійшли до Євросоюзу і відповідно підняли соціальні стандарти. Маю на увазі рівень мінімальної зарплати. Ці підприємства сподівалися знайти тут дешевшу робочу силу, тому й будували тут цехи. А тепер, особливо після відміни візового режиму, закарпатці отримали можливість вибору місця роботи і їдуть на подібні підприємства за кордоном. Бо там краща зарплата. Ви ж знаєте ситуацію, коли деякі з цих крупних підприємств мали намір розширити виробництво і збудувати нові цехи в Закарпатті, але зупинили ці наміри, бо не змогли знайти працівників. Знову повторюся, потрібне системне вирішення працевлаштування.
– Чи можливо якось підняти і вдихнути нове життя в наші підприємства, які колись були стратегічними, а нині майже не функціонують?
– Поліпшити ситуацію може тільки стрімкий економічний розвиток та створення нових робочих місць – як в традиційних галузях, так і в нових галузях. Ми змушені, як ви кажете, вдихнути життя в ці підприємства. Ми мали тільки в Ужгороді крупні стратегічні бюджетоутворюючі підприємства. Такі як: Турбогаз, Механічний завод, Ужгородприлад та багато інших. Подібні стратегічні заводи були майже скрізь на Закарпатті. І там працювали десятки тисяч закарпатців. Коли розвалився Радянський Союз, то було зруйновано всю виробничу систему, промисловість почала занепадати. Але ж пройшло вже понад 26 років від того, як Україна здобула незалежність і за цей такий тривалий час ми так і не змогли знайти або інвестора для відродження цих підприємств, або розробити власну програму, щоб вдихнути життя в ці підприємства.
– У вашої партії є така програма?
– Так. Власне у Програмі стрімкого розвитку України мова йде про те, що підприємствам, які закрилися в 2014-2018 роках, будуть виділені безвідсоткові кредити на відновлення виробництва – на свою роботу зможуть повернутися мільйони чоловік! Для успішного розвитку підприємств будуть виділені довгострокові дешеві кредити на розширення виробництва, що дозволить створити ще мільйони нових робочих місць.
Держава володіє основними банківськими активами в Україні. Саме держава може дати бізнесу довготривалі й дешеві кошти на розвиток виробництва. До речі, такий механізм держпідтримки використовували в багатьох країнах. Без банківського кредитування і державної політики щодо зниження ставок по кредитах розвиток нових галузей неможливий.
– І ви готові виконувати цю Програму?
– Звичайно. Для цього ми і прийшли в політику. І ні в кого навіть не повинно бути сумнівів в досвіді засновника партії «Основа» Сергія Тарути, який найкраще знається саме на індустріальному стратегічному підприємництві. Досвідчених підприємців та людей справи у нашій партії більш ніж достатньо, бо саме на таких людей ми орієнтуємося.