Українська Сицилія

"Дружба – це все. Дружба вища за талант. Вища за уряд. Вона майже як сім’я."

(Дон Корлеоне)

Один місцевий політик недавно назвав наш край Сицилією.  Зміст метафори був агресивно-звинувачувальний. Хоча, по суті, так і є – Закарпаття дійсно дуже схоже на цю зовні тиху італійську провінцію.

Сицилія. Самобутній острів на перехресті давніх морських шляхів. Ласий шматочок для будь-якого монарха, цей край неодноразово переходив із рук в руки. Проте ніхто чужий не зміг там запанувати по-справжньому – зовні простакуваті, добродушні сицилійці завжди були грізною силою, котру краще не чіпати.  Як і всі горяни нашої планети. Така вже специфіка гірської місцевості, де всі знають один одного, прийшляк просікається за кліп ока, а труп ворога можна сховати так, що знайде його хіба якийсь випадковий ведмідь. Відповіддю ж на питання жандармів із метрополії буде незмінна здивована мовчанка, круглі очі й загадкові репліки незрозумілою мовою.

Суспільство Сицилії має кланово-общинний устрій. Населення – релігійне. Ревні католики, консерватори – вони звикли жити побожно, тихо й шляхетно. Емансипація, малодітність, розпуста - ці всі надбання сучасності чужі для сицилійців і незрозумілі. Родинні й дружні зв’язки напрочуд міцні, гартовані століттями. Крім обумовлених географією економічних вигод, населення працює на землі. Промисловість є, але не грає вирішальної ролі. Багато сицилійців подалися на заробітки за кордон.

У XVIII-XIX століттях острів був під гнітом. Жорстокі репресії спричинили народний спротив. З’явилися численні, міцні ватаги розбійників. Звісно ж, вони грабували найбільш зажерлих і багатих чужинців. Здобиччю ділилися з родинами й знедоленими односельчанами. Це не могло не викликати підтримку з боку простих людей.

Крім рекету й пограбувань, розбійники взяли собі деякі соціальні функції. Вони залагоджували конфлікти, охороняли спокій у рідних селах. Карали тих, хто грабував чи знущався зі своїх. Підтримка перетворилася на повагу і щось схоже на любов. Так народилася мафія - кримінальна структура, що де-факто мала державницькі функції на рідній землі. Маріо П’юзо, автор роману "Хрещений батько", вказував, що слово mafio із сицилійської говірки перекладається як "притулок".

На межі XIX і XX століть через економічні негаразди по цілій Європі сицилійці масово мігрували в США. Звісно ж, вони привезли з собою на нову землю й мафію. Єдині між собою, жорсткі й безжальні до чужих, мафіозі швидко захопили левову частку кримінальних промислів Америки. Невдовзі їх вплив став відчутним на державному рівні.

Тим часом Італію очолили фашисти. Вони прагнули пронизати своєю владою кожен прошарок суспільства й знищити всіх можливих конкурентів. Із мафією почалася справжня війна. Це мало два наслідки – нову хвилю втікачів до Сполучених Штатів і значно більш пильний погляд кримінальних діячів у бік політики після Другої Світової. Найближчі років 25, а може й більше, у Італії перемагали на виборах тільки ті, кого підтримували впливові мафіозі. Після 1970-х через різні причини вплив Сицилії у світі впав.

Можливо, мафія сама в цьому винна, бо почала втрачати свої звичаї. Захоплені великими грошима й політичними іграми, мафіозі відійшли від свого коріння – дружби, єдності й традицій. Боси грали кожен у свою гру і втратили міцність взаємних зв’язків. Міжусобні розбірки втягли сицилійські родини в криваве місиво. Закони помсти спричинили довгу череду жертв на острові. Економічний і суспільний розвиток зупинився. Серед населення з’явився страх.

Тим часом у США, вдалині від батьківщини, сицилійці все більше занурювалися в новий світ свободи, лібералізму й демократії. Розбещені вседозволеністю, вони припали до наркотиків, розпусти і нескінченної жаги наживи. Звісно ж, далеко не всі. Але тих, що відійшли від одвічних звичаїв, виявилося достатньо, щоб, граючи на їх слабинах, спецслужби пробили броню омерти. Колись непорушні в мовчанці боси почали зливати одне одного. Можливо, якби сицилійська мафія міцніше трималася своїх же заповідей – США і Європа досі б тремтіли при одній лише згадці про них.

Закарпаття лежить на перехресті шляхів. Наші клани називаються файтами. У нас теж древні міста, звичаї й віра. Гори й полонини так само радують погляд, хоча моря й нема. Різні держави завойовували й гнявили край століттями, але ми наперекір усім зберегли самобутність і мову. У закарпатських селах не в тренді контрацепція і блуд. Наших повно на заробітках по всьому світу. Комусь ми здаємося темними, відсталими неуками, проте за цим оманливим враженням криється щось загадкове, не до кінця зрозуміле чужинцям. Ну і, звісно ж, мафія.

Що б там не казали вітчизняні історики про опришків, прирівнюючи їх то до козаків, то до повстанців, але це була справжня мафія. Вони, як і сицилійці, забирали в чужих і роздавали своїм. Їх підтримували, ховали від жандармів, оспівували в фольклорі. Їх любили. Останній відомий опришок, легендарний Микола Шугай, загинув 1921 року. Закарпатські робінгуди стали надбанням історії, але залишили після себе легенди про те, як можна протиставити владним чужинцям народну міць, побудовану на дружбі, єдності й взаємовиручці.

Не встигло Закарпаття отямитися після світової війни і за сприяння мудрого Томаша Масарика міцно стати на ноги, як прийшла нова біда. Разом зі всією Європою нас охопив фашизм. Прийшли хортисти, розчавивши в зародку те добре, що почало зростати на наших нивах. Згодом хортистів змінили більшовики. Поняття "русин" було знищене розчерком сталінського пера. Ми стали безликою частиною УРСР.

Страшна, нелюдська сила компартії так і не змогла пробити серце Закарпаттю. Ми не втратили віру в Бога і власні сили. Попри репресії й чужу ідеологію, збереглися традиції й файтовий устрій - наша основа і ментальний панцир.

Союз розвалився. Здобута на шару незалежність ударила сечею безкарності в голови перефарбованих політиків нової доби, які ще вчора били чолом перед мумією в Мавзолеї. Почалася нова епоха. Епоха ураганного злодійства на найвищих щаблях. Ніхто не думав, що буде завтра. Всі намагалися урвати чим більше від совєцького трупа сьогодні.

Гостро бракувало роботи й грошей. Не працював закон. Люди прагнули вижити. Не дивно, що через хаос перемін першими пробили дорогу до сонця різноманітні злочинці й пройдисвіти. Так було по всій країні. Але в нас сталося дещо інакше. Ми лежали на перехресті заново організованих торгівельних шляхів.

Період анархії пройшов швидко. З’явилися міцні угрупування, що після переділу сфер впливу виробили певну внутрішню структуру. Структуру,  схожу на сицилійську мафію. Клани, боси, консільйорі, капореджіме, бійці – все це присутнє і в мафії закарпатській, тільки називається по-іншому. І, звісно ж, з’явився наш аналог омерти – закону мовчанки, взаємовиручки і кругової поруки.

Невдовзі чужі бандити були викинуті з краю. На території Закарпаття місцева мафія встановила свої правила. Простих людей ніхто не чіпав. Була заборонена торгівля героїном. Хто хотів якось скористатися закарпатською географією й можливостями - мусів зважати на інтереси місцевих ватажків.

Кому такий порядок не підходив – той або оминав Закарпаття, або щезав невідомо де. Переваги гірського краю, де кожен знає одне одного в обличчя, а прийшляк просікається в кліп ока. Невдовзі було влагоджено певний паритет із найпотужнішими угрупуваннями колишнього Союзу. Мукачівська мафія відбулася як явище. Всі знають кумедну бувальщину тих часів - як москвичі запитували, де в нас знаходиться місто Куштановиця...

Тим часом держава продовжувала своє піке. Закарпатці почали придивлятися до Європи, що мирно дрімала поряд і нічого не підозрювала. Історія Сицилії повторилася – забирали в чужих і несли своїм. Апетити простягалися на тисячі кілометрів.

Середньостатистичний рядовий бандит із колишнього Союзу, наслідуючи совєцькі кримінальні звичаї, "ботав по фені" і досить часто був жорстоким і зарозумілим перед простими людьми - "терпілами". Закарпатські мафіозі вирізнялися. Спортивні, спритні й кмітливі, вони брали згуртованістю й природною відчайдушністю. І були добріші до людей.

Бути простим, не дерти носа, поважати свою сім’ю – це вважалося нормою. Так само, як і свого часу на Сицилії. Мало хто прагнув підкреслити статус дорогими, непотрібними цяцьками. Серйозний чоловік часто відрізнявся від звичайного громадянина хіба відблиском нестримної хижої сили в очах.

Вбивство Михайла Токаря стало переломом. Мафія зменшила ареал свого впливу, хоч і зберегла вагу. В той же час Леонід Кучма примудрився зупинити падіння української економіки. З’явилася можливість будувати легальний бізнес у себе вдома. Прийшли гроші. Кожен пішов своїм шляхом. Внутрішня єдність ослабла. У якості рушійної сили мафію поступово змінила олігархія - зрощення комерції з владою. Куштановиця відійшла в тінь. На арену вийшло Завидово.

Наші ключові гравці, на відміну від сицилійців, живуть дома і не варяться в чужих соках. Закарпаттю загрожує дещо інше, що тягнеться із-за перевалу незримими щупальцями. Це – чужа ідеологія.

Зубожілі через недолугість влади країни завжди були поживним середовищем для різнокольорового націоналізму. Україна – не виняток. Партії, побудовані на агресивних ідеях, множаться як борщовики. Їх отруйна програма пафосного пошуку ворога, винного в усіх негараздах, проникає в наївні душі молоді, яка ще не вміє відрізнити любов до рідної землі від банальної гордині.

Сучасні гебельси через телевізор, газети й інтернет переповненими слиною пащеками вигризають душі, котрі в їх планах мають стати новими чорносорочечниками. І навіть тут, на мирному Закарпатті, вони знаходять потрібну кількість наївних для своєї темної мети – захопити владу й наповнити черево.

І найгірше – послугами людей, отруєних чужими націоналістичними ідеями, користуються деякі з наших, закарпатських пеццонованте.

З іншого боку путінська федерація має певні плани, де наш край з його географією та інфраструктурою грає певну роль. Емісари вербують зневірених Україною в іншу сторону, щоб якось затягти нас у черговий гігантський колгосп.

Все напружене, все змішалося. Хтось радіє мирній атмосфері. Хтось за тисячу кілометрів від АТО ходить посеред білого дня в камуфляжі, агресивний, п’яний і озброєний. Для когось це романтика, для когось - привід вгамувати психологічні комплекси й відчути себе кимось значним. Ситуація небезпечна. Один вибух уже був.

Закарпатська олігархія, котра останні 15 років здавалася непохитною на верхівці, шкутильгає на обидві ноги. У гонитві за колишнім панівним становищем вони використовують потужні мас-медійні ресурси для дискредитації конституційної влади. Розхитаність і анархія вигідні олігархам – так легше створити собі ореол білих і пухнастих охоронців порядку. Їм все одно, що першими від неспокою й нагнітання завжди страждають прості люди.

Тим часом мафія, оновившись, вийшла на новий етап розвитку. Змінилося покоління. Замість тих, хто пішов у бізнес, прийшли молоді, голодні й сильні. Вони склали основу, нову армію рядових бійців. На відміну від гарячкових, злих бандитів із-за перевалу, наші люди, як і завжди – холодні, тверезі, гострі. І не бояться нікого.

Якщо згадати дев’яності, то звичаї закарпатських кланів були дуже прості - забери у чужого, дай своєму. Дбай про сім’ю. Не ведися на спокуси. І найголовніше - не слухай прийшляків, будь ґаздою на власній землі.

Коли по всій країні процвітала злочинність, у нас було спокійно. Ті, кого боялися від Ньїредьгази до Берліна, вдома будували церкви, споруджували хрести й пам’ятники, ремонтували дороги. Допомагали знедоленим морально й фінансово. Дбали про хворих. Слідкували за миром і порядком у рідних містах і селах. Коли прийшов час випробувань, страшна повінь 1998 року - мукачівськими вулицями, що перетворилися на ріки, їздили-плавали дорогі джипи, рятуючи людей і їх добро.

Хіба погано, що наш край схожий на Сицилію? Навряд. Це є наша одвічна, природна риса. Чим більше ми будемо схожими на далекий італійський острів – тим буде спокійніше. Мафія - це не проблема Закарпаття. Проблема в бандитах. Бандити влаштовують стрілянину в мирному місті,  оббирають народ і дурманять його пропагандою. Мафія – це не бандити.

Становлення босів нашої мафії відбулося в дев’яностих, в атмосфері, дуже схожій на сицилійську. Тому є надія, що віссю їх оновленої структури будуть старі звичаї дружби й любові до своєї землі і простих людей. Так було ще з часів опришків.