Втрачене щасливе дитинство

Декілька років тому для мене слово “контакти” було таким же далеким і незрозумілим як і квантова фізика. Але одного дня, за рекомендацією друзів, я все ж таки зареєструвався і став учасником великої світової віртуальної спільноти, яка допомогла мені знайти багатьох “друзів”. З того часу багато чого змінилося, як і змінилося моє ставлення до такого спілкування, чого не скажеш про сучасних підлітків, які ладні весь свій час, навіть той, який відведений на навчання, витрачати на “електронні” посмішки, незадоволення, радість, образи – одним словом, тут весь світ розваг, який став на зміну простим речам з нашого дитинства.

З кожним новим поколінням втрачається і частка того життя, яким колись жили я та мої однолітки, адже тоді для нас навіть вислів “мобільний телефон” нічого не говорив, чого, повторюсь, не скажеш про теперішніх дітей. Науково-технічний прогрес – і тут нема що додати. Якщо у 80-их роках дітки чекали на Різдво в подарунок якусь іграшку, про яку давно мріяли, то тепер запити нинішніх “вундеркіндів” ростуть з точністю до секунди у плані “ноу-хау” в світі мобільних телефонів чи іншої сучасної побутової техніки. Здавалося б тут нема нічого поганого, бо багато нових винаходів полегшують нам життя, але є одне зауваження – більшої користі воно приносить все ж таки нам, дорослим. Чому, спитаєте ви? А тому що це все певною мірою забирає від дітей їхнє дитинство, яке має залишати в пам’яті кожного з нас лише яскраві та приємні моменти.

А хіба віртуальні ігри і спілкування здійснюватимуть роль естетичного та морального задоволення, коли ти не бачиш свого співрозмовника, його міміку, пантоміму? Звичайно, що ні. Ось і відбувається деградація суспільства вже з найменшої ланки – дітей. “Відрізати” дітей від сучасного світу чи ні – проблема з якою, можливо, зіштовхуються теперішні батьки. Як вчинити в такій ситуації? А ніяк, тому що це все одно, що заставити курця кинути палити – буде важко. Та й не треба забувати, що всі ми живемо за законами соціуму, яких постійно корегують різні умови, в тому числі науково-технічні. Ми підчиняємося їм, хоча створюємо їх самі (якщо глибоко розібратися). На простій мові це виглядатиме так: дитина, яка знаходиться тривалий час в якомусь колективі ( в даному випадку беремо до уваги шкільний), щоб не бути ніби з іншої планети і не виглядати на фоні своїх однокласників сірою плямою, захоче відповідати теперішній шкільній моді – мати мобільний телефон (хоча вже давно йде боротьба за те, в кого він “крутіший”). Але це не весь перелік матеріальних речей, які займають не останнє місце в житті підлітків, бо роль останнього зайняли ігри на подвір’ї, футбол, хованки, піжмурки…Все це відходить потихеньку у світ забуття, а з ним і щасливе, справжнє дитинство.