Украдене щастя, або Роздуми перед виборами

Були часи, коли мандрівним ромам не дозволялось надовго зупинятись на одному місці. Тому вони возили із собою поламане колесо, і кожного разу пояснювали чиновникам більш тривалу затримку необхідністю...

Тотожніми «циганському колесу» у кінці двадцятого століття стали сценічні теревені про необхідність реформ. Обіцяючи значне підвищення життєвого рівня, (а хто цього не бажає?) лукаві реформатори набули такого розгону, що отих реформ вистачить ще й їхнім праправнукам. Звісно, якщо вони будуть. Відтак потяг до чогось нового, захоплення всілякими експериментами із українською спільнотою привели до засилля кримінально-олігархічних кланів, які узурпували владу, привласнили загальнонародну власність. І як наслідок – Україна втратила значні людські ресурси, промисловість зруйнована, село зубожіло, втрачене лідерство в освіті, науці та культурі. Трудовий народ приречений на злидні, безробіття, хвороби, процвітає злочинність, проституція, наступає фізична і моральна деградація.

Від виборів до виборів, під’юджуючи в режимі екстриму навдивовижу скромний довірливий електорат, новоявлена буржуазія тим самим ставить український народ перед необхідністю вступати у протиборство із агресивно налаштованими багачами, які встигли за двадцять років вивезти за кордон у офшори понад 167 мільярдів доларів. Ведучи безпрецедентну за масштабами брехливу політику, новоявлене українське панство через Верховну Раду провело геноцидні за своєю сутністю закони про підвищення пенсійного віку та інші.

Фактично, доказово в Україні усе робиться для того, щоб притупити свідомість людей, позбавити їх здатності розумно мислити, адекватно оцінювати стан держави і її громадян. Оця масштабна паморока не допускає, щоб всі усвідомили, що владні структури і опозиційні їм формування ніщо інше, як одно ціле. У них одна спільна мета - не дозволити повернення справжнього народовладдя справжньої демократії. Із цього приводу привертає увагу висловлювання пані Ганни Герман на шоу у Шустера 21 вересня 2012 року. Дослівно: "... Ти починаєш усвідомлювати наскільки все легко повернути, і тобі стає страшно".

Виявляється, ідеологічні старання невтомних перебенді про те, що спочатку було слово, нічого не варті, якщо більшість усвідомить, що слова, обіцянки, стандартно декларовані цінності капіталізму, тільки фінти, паморока. Для генерації українських капіталістів головним є не слово, а... відро. Узагалі, якась ємність: чи то торба, міх, бесаги, валіза, кошар і тому подібне для накопичення. Якщо вони втратять владу - оте відро перевернеться дном догори. Тому їм і "страшно"...

Та покищо холуйствуючі перебенді втовкмачують у голови людей міфологеми про національне відродження, а князьки публічно хрестять свої чола, у яких ніяких моральних начал не спостерігається. Нині, напередодні виборів у Верховну Раду, кандидати у народні депутати надто заняті акторством і корупцією, тому призабули фінальну сцену із п'єси Івана Франка ''Украдене щастя". І допоки вони ще не вірять, що "Ніщо так не зближує людей, як пережиті разом труднощі". (Олександр Фадєєв).

Українські вибори - це ярмарок, на якому одні продають, інші купують. Це - торг, який влаштовується час від часу і на якому бувають різні розваги попри купівлю-продаж делікатного товару на ймення «влада». Бувають й інвективи, і філіппики - гнівні лайливі промови, гострі викривальні звинувачення і погрози. Як, наприклад: "Ми їх зупинемо!" Зрозуміло, що «'ЇХ», не "ЩО" - не годинники, не автобуси, не заводи... Це гасло можна по-різному витлумачити. Може, зупиняти треба тих, що йдуть-не дійдуть у Європу? Чи тих, що носять 'зелень" у закордонні банки"? Або ще, приміром: "Настав час удару!" Незрозуміло - головою об камінь, чи каменем у голову"? І вже цілком недоступним пересічним українцям є: «Україна – Вперед!" У спорті "вперед" може бути удаваним обманливим рухом, який називають фінтом. Фінт у політиці - хитро говорити, ухиляючись від суті справи." Більш доступною є прокламація регіоналів: "Від стабільності – до добробуту". Відмінність від лозунгів Об'єднаної опозиції - суттєва, системна Вона в стилі конструктивізму і конкретики. Мовляв, без стабільності не може йти мова про добробут. Та як тієї стабільності досягти за відсутності здорового глузду? - про це ні чикчирик.

Можна не сумніватись, що при такому типажі, такій зовнішності, такій психофізиці й такому інтелекті усі кандидати у народні депутати дуже розумні, професіональні політики. Але говорять і пишуть так мудро, що їх не розуміють українські виборці. Вони, як іноземці, користуються чужою українцям мовою. Не можуть відповісти на питання, чому за роки «успішного реформування» населення України зменшилось на сім мільйонів? Чому, маючи третину світових чорноземів і помірний клімат, Україна імпортує більше половини продовольчих товарів? Чому український ринок заполонили промислові товари іноземного виробництв, а в Україні 4-6 мільйонів громадян працездатного віку не мають робочих місць? Чому сім мільйонів українців вимушені шукати роботу за кордоном? Чому із року в рік зростає кількість кримінальних проявів?..

Без чесної відповіді на ці та інші запитаня вибори в український парламент - це, як сезонна линька у жирних котів. Із часом, після виборів, вони «обростуть» знову. Отже, вибори для нас – це великий екзамен. Його б скласти, якщо не на відмінно, то хоча б на добре.