Грибні розбірки по-міжгірськи: б’ють усім селом, можуть і машину спалити

Цю реальну історію, що трапилась з ним та його друзями, розповів виноградівець Степан. Подаємо її повністю з його слів. 

"21 вересня ми з друзями, двома автомобілями у складі 13 осіб, виїхали у Міжгірський район села Слобода.

Приїхали туди близько 10-ї години, а в ліс зайшли об 11-й. В процесі збирання грибів ми розділися на дві групи. 7 чоловік пішли верхом, а я і ще п’ять моїх друзів йшли низами гори. І вийшло так, що та група, яка йшла верхом заблукала. Вірніше спочатку ми втратили з ними зв’язок, а вже пізніше, коли вони якось нам зателефонували, справді виявилося, що вони заблукали й не знають знайти шлях. Близько 15:00 наша група повернулась до машини й зателефонувала в ДСНС. ДСНС-ники відповіли, що пошуки почнуть лише на другий день.

Також ми почали питати місцевих жителів, як можна знайти заблукалих. Потім ми розділилися. Одна машина поїхала в один кінець села, я поїхав в інший кінець. Ми стояли й чекали, кричали, сигналили  й свистіли, думали  що заблукалі друзі почують і вийдуть на нас. Але марно. В той час вони нам зателефонували й повідомили, що вийшли на якусь табличку з написом «Слобода 1 км» (14 хвилин), але в який бік йти, вони не знали. Та й боялися йти щоб не заблукати ще глибше в ліс.

За цей час пошуків та перепитувань місцевих мешканців, а ми зупинили близько десятка їх, щоб знайти хоч якусь підтримку або допомогу, мабуть не так зрозумівши нас (або з якихось інших причин), ми почули звук петарди, а за кілька хвилин ще одної. Лише потім ми зрозуміли, що так місцеві подають сигнали для «збору общини», адже мобільного зв’язку, як такого, в селі нема…

Про те, що «запахло смаленим», ми зрозуміли, побачивши віз поперек дороги, яким нам відрізали шлях з одного боку, а «Гольфом» з іншого. І коли з усіх боків почали йти на нас люди: старі, малі, жінки, тверезі й п’яні, з дубинами, трубами, ланцюгами та арматурами. Один чоловік позаду цієї «групи односельчан», на мою думку,  був навіть зі зброєю. Загалом, двоє мирних односельчан зібралося близько півсотні.

Перше питання від юрби до нас пролунало таке: «Кому грибочків захотілося»?  А далі посипалися удари на нас. Кулаками, ногами, палками й усім «арсеналом» що був у них при собі. Ніхто не дивився куди б’є. Навіть лежачих не шкодували. Я отримав удари по всьому тілу, навіть в пах.

Одна жіночка стояла на горбочку й кричала: «Паліть їм машини, а їх кидайте у ярка». Найбільше постраждав Євген. Він сидів у моїй машині на задньому сидінні. Місцеві спочатку розбили вікно з боку водія, обірвали обшивку на задніх дверцятах пасажира, вирвали сидіння, щоб добратися до нього й там його побити. Хтось відкрив багажник і звідти наносив удари по Євгену. Били його, мабуть, чоловік 15. Женя зараз у реанімації з важкими побоями, а його тато у травматології зі струсом мозку.

Всі гриби, що ми назбирали, розлючені селяни повикидали з машин.

Після побоїща нам дали 5 хвилин «щоб нас тут не було», і ми, звісно, одразу виїхали з села. По дорозі спробували зателефонувати ще раз до заблукалих і додзвонилися. Вони повідомили, що вже зв’язалися з рятувальниками, але мусять якось переночувати в лісі.  А ми в тому шоковому стані, близько 10-ї вечора, поїхали додому.

Зранку 22-го, о восьмій годині, нам зателефонували друзі й повідомили, що їх знайшли рятувальники. Лише тоді ми почали «відходити» й думати про те, що так все це не можна залишати, тим паче, що побої почали давати за себе знати.

Ми вирішили піти в лікарню та поліцію. У Виноградівському відділку поліції ми написали заяву, яку одразу передали у Міжгірське відділення. А в лікарні з нас зняли побої, а Євгена та його батька одразу оформили у стаціонар.

Отак ми з’їздили по гриби. А цим зверненням до журналістів ми хочемо дати розголос цій справі. Щоб місцева влада і поліція вжили заходів щодо місцевого населення. Адже такі дії аж ніяк не сприяють розвитку туризму в Закарпатській області, а навпаки відлякують потенційних туристів.

Під час бійки один із нападників кричав: «Не ви перші, не ви й останні». Кажуть, що так постраждало вже не одні грибники чи то просто туристи, але чомусь ніхто не заявляв у поліцію. Мабуть раділи, що залишились живі.

Я ж хочу, щоб цю ситуацію якось переламати в кращий бік. Адже десь-колись, не дай бог, когось можуть забити й до смерті".