Охоронцем одного з музеїв Закарпаття є художник

Художнє училище, армія, робота на солеруднику, пожежник, а тепер – охоронець. Де б не працював Йосип Гайзлер – в душі залишається творчою особистістю.

Культурна спадщина – це те найцінніше, що є у кожної країни. Принаймні, в цьому переконаний Йосип Гайзлер, охоронець одного з музеїв Закарпаття. За професією охоронець,а в душі – митець. Навчився тримати пензля з самого дитинства, каже, серце підказало, що потрібно малювати, от і поїхав до Кишенева навчатись на художника. Недовго пропрацював на творчих роботах, – стверджує Управління поліції охорони у Закарпатській області.

– Після навчання я працював на заводі кераміки. Ми виготовляли різноманітну продукцію, мені доводилось художньо оформляти виготовлені тарілки, вази тощо, – розповідає Йосип Гайзлер. – Та невдовзі завод закрили і творчої роботи я для себе більше не знайшов. Кілька років працював на солеруднику. Недовгий час я працював рятувальником в ДСНС. Сьогодні ж моє робоче місце в поліції охорони. Тим не менше, всі ці роки малювати не припиняв – чи то для себе, чи то в подарунок близьким.

Йосип вже більше п’яти років охороняє художню колекцію в одному з музеїв області. Каже, що це робота його мрії. До речі, охороняти саме музей йому випало не випадково.

– Коли я прийшов влаштовуватися на роботу в поліцію охорони, мене спитали, чим я займаюся у вільний від роботи час. Я і розповів, що малюю картини, – продовжує розповідь пан Гайзлер, – от керівництво і вирішило направити мене працювати в музей.

– Я щасливий, що маю честь оберігати твори мистецтва видатних художників нашого краю, – каже охоронець Управління поліції охорони в Закарпатській області.

Пейзажі, натюрморти, портрети – його улюблені жанри. На рахунку в охоронця-художника більше сотні творчих робіт.

– Йосип відповідально охороняє музейну колекцію, надихається на творіння і сам, – кажуть колеги по роботі пана Йосипа.

– Він - надзвичайно творча натура , – відзначає колишній напарник Юрій Вумшинський і додає, – щоразу, коли в музеї було відкриття нової художньої виставки, Йосип просився охороняти експозиційні зали. Я ніколи не перечив, адже розумів, наскільки для нього це важливо.

А от сам охоронець-художник каже, що щасливий, адже збулися дві його мрії: захищати та малювати. Та понад усе сподівається на нашу перемогу і встановлення миру в Україні.

-– Сьогодні наша країна переживає важкі часи. Я живу надіями, що незабаром прийде мир на нашу землю.