Щедрі борозни життя Сергія Пішковція

З Сергієм Степановичем Пішковцієм – талановитим і самобутнім художником та різьбярем, якщо вірити метрикам, ми народилися в один день, 18 липня, щоправда з інтервалом у кілька років. І хоча ми знайомі з митцем близько тридцяти літ, про цю біографічну деталь довідалися лише нещодавно, у дні його ювілею. А тому цим матеріалом компенсовуємо прогалину, яку мимоволі допустили. Бо, кажуть, краще пізніше, ніж ніколи…

Отже, у зеніт літа 1957 року у родині Пішковціїв із села Кальник на Мукачівщині народився хлопчик, якого нарекли Сергієм. Ще школярем хлопчина виявляв неабиякий інтерес до малювання. Кілька разів був учасником творчого табору юних художників, який під Свалявою влаштовував майстер своєї справи незабутній Золтан Баконій, – пише газета «Панорама» у номері від 10 серпня.

Саме тут Сергій здобув ази мистецтва і утвердився у власному виборі. Відтак вирішив здобувати освіту в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва. Роки навчання звели його з багатьма викладачами-професіоналами, котрі ліпили з потенційних юних обдарувань майбутніх майстрів пензля, різця тощо. Чого лишень варті прізвища Василя Свиди, Івана Гарапка, Шандора Петкі, Агнеси Бачинської та їх колег, яких художник з теплом згадує через десятиліття. Здобувши спеціальність «художня обробка дерева», Сергій Степанович працював художником-оформлювачем на різних підприємствах Мукачева, надовго кинув якір у Закарпатському художньо-оформлювальному комбінаті. Дивні були ті часи. Цех з циркулярною пилою розміщувався у католицькому храмі у Паланку. Але був і деякий позитив: художникам комбінату виділяли приміщення під творчі майстерні. Коли ж комбінат через суспільно-економічні трансформації припинив своє існування, його колишні працівники рушили у вільне плавання, тобто на творчі хліби.

Тут Сергій Степанович згадав про свою основну спеціальність. Демократизація відкрила шлях для вільного розвитку релігії. Масово почали будуватися церкви, які вимагали внутрішнього начиння: іконостасів, престолів, кіотів… У понад двохсот храмах залишив свої автографи різьбяр і художник Сергій Пішковцій, понад сорок іконостасів його роботи прикрашають культові споруди України, Словаччини, Росії. Зрозуміло, що основний акцент був зроблений на церкви рідного Закарпаття.

Якось на 1-му національному телеканалі у передачі Оксани Пекун розповіли про непересічного різьбяра. Інформація дійшла до колишнього спікера парламенту Івана Плюща, який зводив храм на власному обійсті під Києвом. Закарпатських умільців запросили в столицю, звідки щодня представницькими автівками доставляли на об’єкт і назад. Іван Степанович не-одноразово спілкувався з майстрами, ділився з ними своїми господарськими планами.

Ще одним пам’ятним замовленням було виготовлення бокового кіоту для мощей Святого Миколая, привезених у храм села Доробратово на Іршавщині аж з Італії.

Проте крім заробляння хліба насущного Сергій Степанович вже багато років очолює творче об’єднання «Райдуга», яке розквітло усіма барвами веселки. 70% його членів – це люди з середньою спеціальною і вищою мистецькою освітою, які можуть посперечатися у творчості навіть із членами Національної спілки художників України. Нині в об’єднанні близько тридцяти митців, які образотворчими засобами прославляють рідний край і місто над Латорицею. Їх виставки останнім часом з успіхом пройшли в Івано-Франківську, Коломиї. Мукачівців кличуть у Житомир, Чернігів… А ще «райдужани» сподіваються на щедрішу допомогу від влади, бо нині, щоб прославляти Мукачево і Закарпаття на теренах України й світу, доводиться покладатися лише на себе, власні фінансові можливості та ентузіазм. Але на те вони й митці, щоб дарувати людям радість навіть тоді, коли на душі кішки скребуть.

А ще пан Сергій вправний тенісист, який разом з командою не раз відстоював честь рідного міста. От тільки б батькам Мукачева проявляти більше уваги і поваги до неординарних особистостей, тоді б і вони ще з більшим завзяттям давали усім рекордам свої гучні імена.

Не раз доводилося бути у творчій майстерні багатостороннього митця, спостерігати за його натхненною працею. З-під його різьця і пензля з’являються шедеври, які переживуть автора, служитимуть Богу і людям упродовж століть. Бо Сергій Степанович Пішковцій впевнено пре свого мистецького плуга по життю, залишаючи сучасникам і нащадкам щедрі борозни.