Студенти Мукачівського економічного коледжу вшанували великого Кобзаря (ФОТО)

«Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети», – сказав колись Є. Маланюк. Ця думка не потребує спростування чи підтвердження, бо ж стала тією беззаперечною істиною, яка злободенно кричить до всіх нас, українців з різних регіонів нашої держави.

Щовесни в усіх куточках України відбувається вшанування Кобзаря. Ця подія, що відбулася 12 березня зібрала у дружну родину і студентів Мукачівського кооперативного торговельно-економічного коледжу, першу скрипку в якій зіграли майбутні бухгалтери (222 група) – ініціатори проведення класгодини під промовистою назвою: «Величаємо Кобзаря». Ведучі свята перегорнули біографічні сторінки колишнього кріпака, Денис Грига наголосив, що поетична творчість Шевченка є славою і шаною української поезії, бо збагатила літературу не лише новими жанрами і темами, а й образами, почуттями, тому твори поета ще за його життя здобули визнання народу. Юні шевченкознавці Ангеліна Медвідь, Ольга Голянич, Евеліна Якубич, Аліна Бисага, Юліанна Терещенко, Вікторія Чекаліна, Вікторія Червак, Мирослава Білас виділили три основні стихії життя у творчості поета: минуле, сучасне і майбутнє. Виявляється, коли поет писав про історичне минуле народу, він думав про те життя, яке бачив довкола себе, думав, як сприяти тому, щоб людина стала вільною, щоб жила любов’ю до ближніх і до рідного краю. Коли ж поет звертався до нащадків у прийдешнє, - він закликав не забувати минулого, в якому – й історичні уроки, і зразки, і опора для майбутнього. Крім того, учасники дійства переглянули репродукції відомих картин Шевченка, автора мультимедійної презентації - Луника Василя, побачили цікаві інсценізації у виконанні Мирона Гладжикурки, Інни Мисла, Христини Турянчик, Едуарда Мальованика, Євгенії Куруц, Дмитра Поліщука, Нелі Шпак, разом з героями на сцені пережили трагедію кохання поета, котре зав’януло, навіть не розцвівши. Музичне обрамлення свята – пісні у виконанні Мар’яни Зарева, безперечно служили естетичною окрасою заходу.

Найбільше юнацтво захопилося тим, що Шевченко ніколи не намагався перекласти свій тягар на плечі іншим, він не очікував жодного співчуття навіть від тих, кого глибоко шанував, вважав своїм однодумцем. Його життєвий шлях – це шлях саможертовності, самопосвяти, що руйнує насильство, гнилизну світу. Його приклад – урок для нас, щоб ми збагнули себе і світ у собі. Враження, отримані на святі, підтверджують що відповіді на злободенні питання сучасності можна отримати у «Кобзарі», якщо, звичайно, читати! Вдумливо читати!

Отже, підбиваючи підсумки побаченого та перефразовуючи вислів відомої сучасної Закарпатської поетеси Софії Малильо, можна сказати, що поезія Шевченка – кардіограма душі справжнього українця, а сам Кобзар – істинний Пророк нашого народу.

Ярослава Болдіжар, студентка 222 групи, ведуча свята