Коли вона співає – життя стає світлішим

В Ольги Прокоп гарний ювілей. Скільки прекрасних літ – не скажемо. Ну, посріблилося її надзвичайно густе, природою покучерявлене волосся. Але вона така ж юна, така ж молода, як і ... років тому. Співає, мов соловейко, вчить співати дітей і дорослих. Коли ж співає сама (а пісень у її репертуарі – сотні) – життя стає світлішим, – як сказав один з відомих поетів.

Справді – так. Якби не так, то ще в часи Союзу не пішли би в народи його кільканадцятьох республік платівки із записами її пісень. Мільйонними тиражами!

Передовсім вона виконує русинські співанки. Не заради моди чи якихось інших "аспектів", а щоб уберегти й примножити народну творчість. На підтвердження цього визначення – її книга "Летіла бим на край світа…", яка недавно побачила світ у Всеукраїнському державному видавництві "Карпати" в Ужгороді в кольоровому (з сучасного життя) і чорно-білому (з минулих років) виконанні. Упорядкував видання заслужений вчитель України, член Національної ліги українських композиторів, наш земляк Михайло Алмашій за сприяння багатьох поціновувачів мистецтва краю і зарубіжним, а ще – меценатам-родинам, які люблять співачку та пісні у її виконанні.

Справді, Ольга Прокоп – незвичайна виконавиця. Якби пішла шляхом деяких українських, російських чи інших так званих "зірок", то була би над зіркою. Але не проміняла талант ні на славу, ні на гроші, – вона серед нас і співає нам не за гроші, а з любові до людей і свого краю. Співає ліричні пісні, хрещенські дитячі, дівочі, жартівливі й сумні, співає і коломийки, одне слово – з життя і для життя. Співає сама і вчить цьому мистецтву дітей і молодь, це завдяки їй продзвенів на півсвіту фольклорний ансамбль «Забавка», стали відомими аматори хору імені Олександра Духновича "Стара співанка". Ольга Кирилівна запропонувала свою художню інтерпретацію, зуміла видобути кришталеві родзинки із давнього, може, й забутого, але не відступила од народної творчості, фольклорних перлин, за її словами, – треба поновити у житті й творчості краян усе, що дороге, близьке, особливо рідне.

Співає з семи років, на всіх творчих змагах Ольга, одна з дев'яти дітей дуже чесного і праведного селянина Кирила Прокопа із с. Крива (Хустщина), а оскільки чесного й праведного, то й бідного, жила в нестатках. Мати пліч-о-пліч з батьком зробила все, щоб не лише прогодувати дітей, а й дати їм силу для розвитку таланту. Батько співав і грав на скрипці, здебільшого – у храмі, до церковного хору прилучив і маленьку Олю. Не забував про розвиток її таланту й тоді, коли за волею людей був у владних структурах.

Змінювалися політичні вітри, режими. Настала радянська влада – і юна Ольга потрапляє в Чинадієво, працює в деревообробному комбінаті, її "хапають" до художньої самодіяльності, вона співає, стає солісткою хору. Через якийсь час за результатами конкурсу в Києві її пісні записують, вони звучать по українському радіо, а ще через якийсь час записують у всесоюзній студії...

Вона радіє, але відчуває, що для справжнього мистецтва потрібна освіта. І здобуває її. Не для власного задоволення. Зростає в мистецтві сама, "реалізується" як наставниця, – організовує жіночий вокальний ансамбль, іде в світ від її щирого серця ансамбль "Каблучок", в основному з дівчат, який з часом стає зіркою мистецтва. Але вона не заспокоюється – створює... чоловічий вокальний ансамбль "Едельвейс", відтак об'єднує жіночий і чоловічий творчі колективи – і з'являються оригінальний змішаний хор, а при ньому – й танцювальна та акробатична групи. І були тисячі концертів! У нашому краї й за рубежем...

Нам треба би немало редакційної царини, щоб описати талант Ольги Прокоп. Та найкраще – слухати її пісні, – людини талановитої, неординарної, – таланту з народу, таланту від Бога.

Василь Греба