На Мукачівщині збирались майстри народних промислів

Буваючи в селах Мукачівщини, зустрічаючись з старшим поколінням жителів району, вислуховуючи їх мудрі поради по відродженню наших сіл, глибоко усвідомлюю, що подолати байдужість до свого родинного, духовного скарбу надбаного століттями у наших селах, любові до землі-годувапьниці,здатні невмирущі традиції. Не один десяток років чарують заїжджих туристів жителі Ізи, що на Хустщині, своїми виробами плетеними з лози. Жителі села Кваси, що на Рахівщини, в передостанній рік другого тисячоліття започаткували в себе фестиваль „Гуцульська бринза". Тоді навіть найсміливішої мрії не вистачало уявити, що провадитиметься те велелюдне дійство щороку, і що набуде той фестиваль міжнародної слави. А хіба мукачівці, започатковуючи фестиваль „Червоне вино", мріяли про те, що слава про нього полине по всій Україні, перетне кордони, що приїздитимуть в середині січня в місто над Латорицею винороби з усього краю і навіть з-за кордону. А хто із зачинателів фестивалю гентешів (різників свиней) у Гечі, що на Берегівщині сподівався, що збиратиме від року до року, той, уже традиційний фестиваль все більше й більше гостей, і що від них у селі стане тісно?. Феномен тих фестивалів полягає в тому, що народні традиції, як і народні промисли - безсмертні, бо в їх основі душа нашого невмирущого народу. Перша спроба торкнутися чарівних струн народних промислів була здійснена ще за радянських часів. Пригадую, як любила у вільний від занять у школі час навідуватися в підсобні цехи колгоспу „Нове життя" де батько головував. Які тут бачила вишивки! А від найрізноманітніших серветок, інкрустованих шкатулок, інших витворів - очі розбігалися. Такі підсобні цехи було створено чи не в більшості колгоспів і радгоспів. І не залежувалися на полицях спеціалізованих магазинів в Ужгороді, Мукачеві їх вироби. За тими витворами в села Закарпаття приїздили з Києва. Доходи ж від підсобних промислів суттєво збагачували колгоспні каси. На жаль, з недолугими реформами аграрного сектора економіки в наших селах було занедбано й народні промисли. Позбавлені роботи селянські сини й доньки з нелегким серцем, а все ж покидали рідні села, батьківський край, поневірялися по закордонню. І ось наспів час воскресити любов до села, повагу до його жителів, навернути „блудних „ синів до батьківської оселі. За перспективним планом, розробленим у Мукачівській райдержадміністрації, неабияка роль у цій святій справі відводиться уже знаним на Мукачівщині фестивалям і щойно започаткованим. На них майстри народних промислів, аматори сцени демонструють на що здатні. Велелюдно було в Чомонині першо серпневої неділі. І сільчани і гості прямували до стадіону. А на ньому з самісінького ранку вирувало свято. Жителі Дерцена, Баркасова та інших навколишніх сіл Мукачівщини, Берегівщини, Ужгородщини, гості з Угорщини тягнулися до палаток у яких на столах, стінах було виставлено вишиванки, гончарні вироби, інщі мистецькі витвори. Над імпровізованою сценою транспарант, що розкривав мету зібрання: „Щиро вітаємо на районному фестивалі „Сорго!". Вироби із сорго були всюду. І не тільки віники , які хтось жартома назвав „чомонинськими пилососами" а інші витвори народних умільців з сорго. Авансцена була прикрашена „букетом" з віників з сорго, поряд горшечки з сходами цієї культури. Тут же можна було довідатись, що „Сорго - рід одно- і багаторічних трав’янистих рослин родини злакових. Стебла прямі, переважно високі, виповнені. Листки лінійні, по краях хвилясті. На Україні росте п’ять видів сорго, які за характером використання, поділяються на чотири групи: зернове, віничне, трав’янисте й цукрове. Віничне сорго, традиційне для організаторів фестивалю, досягає 2-4 метрів заввишки, слабо кущиться. Волость довга (40-70см),безстержнева, зерно плівчасте, шеретується важко. Скоростигле...". Вабила, зачаровувала відвідувачів багата, різноманітна, різнобарвна виставка підготовлена майстрами декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва - вишиті скатертини, рушники, подушки, серветки, різнобарвні доріжки, вироби зв’язані гачком,роботи з дерева, кераміки, картини місцевої художниці... Не полишали байдужими й чисто музейні експонати - старовинна лада, кросна, куделі, глечики - довжанки, керамічний друшляк, біглязі-праски, плетені вироби з обгорток качанів кукурудзи, плетиво з лози... Перший районний фестиваль „Сорго" відкрив чомонинський сільський голова Т.Т.Бакша. З привітаннями до учасників фестивалю й гостей звернулися голова Мукачівської райдержадміністрації В.І.Лазар, заступник голови районної ради В.П.Бігунець, гості з Угорщини та... найменші учасники свята-вихованці дитсадка. Діти щиро, хвилююче виконали угорські й українські пісні, двома мовами декламували вірші, демонстрували танцювальну майстерність. Ведучі фестивалю розповідали про злакову культуру сорго, про те, як воно потрапило у наш край, про поважне ставлення до цієї культури у кожній сім’ї, бо вона є добрим і надійним наповнювачем сімейної каси багатьох чомонинців. Завдяки сорго, виробам з нього, перш за все віників - „чомонинських пилисосів", заповзятливих, працьовитих сільчан знають далеко за межами Закарпаття. Відтак, за командою ведучих свята, на спеціальному майданчику розпочалося змагання між найвправнішими майстрами з виготовлення віників. Журі врахувало все і швидкість виготовлення виробу, і його зугарність, і товарний вигляд, і наповнення, і охайність та майстерність творців найпотрібнішої в кожній хаті, кожній сім’ї виробу. А яка робота без народної пісні, без запального танцю? І про це подбали організатори фестивалю. Чомонинські аматори сцени продемонстрували на що здатний їх вокальнохореографічний колектив. У їх виконанні особливої виконавської майстерності набули угорські й українські народні пісні, щире захоплення викликав танець з віниками, полонили угорський „Чардаш" та „Каріка", український „Гопак", закарпатський „Увиванець", сучасні „Самба", „Хіп-хоп", „Рок- н-рол", сюжетний танок „Літо"... У майстерності співу, танців господарям не поступалися й гості - учасники художньої самодіяльності з Дерцена, Баркасова... У їх виконанні по-особливому хвилююче прозвучали „В’язанка угорських народних пісень", "Берегічардаш", "Сотмарі", "Чардаш", "Ніршегі" Виступи учасників художньої самодіяльності чергувалися з конкурсними змаганнями, іграми, розвагами... На завершення свята відбулися традиційні спортивні змагання. Учасники фестивалю, гості смакували смачними стравами, наїдками, салатами... Найбільше схвалення одержали такі кулінарні шедеври як чомонинські голубці й чомонинський бограч. А від тістечок, кави, чаю просто не можна було відмовитися... Завершився фестиваль „ Сорго" загальними танцями. Перший фестиваль „Сорго" вдався на славу, бо організатори того незабутнього дійства вклали в нього душу, талант, уміння... Пам’ятне свято продемонструвало, що в наших селах чимало талановитих людей які вміють і натхненно працювати і веселитися не гірше. В Чомонині справді пісня і труд - поряд ідуть. На сільському стадіоні навіть сухі стебла сорго дали „зелені" паростки, які, віриться через рік заурожається другим фестивалем „Сорго". Сподіваємося, що на нього приїдуть майстри віничної справи не лише з Мукачівщини, але й Берегівщини, Виноградівщини, Ужгородщини. Хочеться побачити на фестивалі й творців березових віників з Свалявщини, Мукачівщини... А ще жевріє надія, що в наші села повернуться до батьківських осель діти. І їх вироби також прикрасять виставку-ярмарок, і їх голосисті, задушевні пісні, запальні танці чаруватимуть гостей свята. Бо ж і сухі стебла сорго, сировина для віників, проростають живими паростками, коли до них торкаються невмируща душа, струна гарячого серця і дивовижно майстерні руки... Оксана Біров