"На війні я засвоїв одне правило: хочеш жити – вчися", – військовий 128 бригади

128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада опублікувала історію про бійця розвідувального підрозділу Андрія, позивний "Копйо".

Чоловік раніше не мав бойового досвіду, не проходив навіть строкову службу, працював інженером в Ужгороді. 28 лютого Андрій все залишив і пішов у військкомат.

"Чому? Бо вважаю, що в такий час кожен має піти. Знаю, що так зробили не всі, але то їхні проблеми – це вони будуть розповідати дітям, де були під час війни", – каже Андрій.

Розповідає, що спочатку думав записатися в тероборону, але офіцер у військкоматі сказав: "Якщо хочеш воювати, а не відсиджуватися, йди в бойову частину". Так закарпатець і потрапив у 128 гірсько-штурмову бригаду.

"На війні я засвоїв одне правило: хочеш жити – вчися. Якщо будеш працювати над собою, то є шанс вижити, а якщо почнеш тупити й думати, що все обійдеться, то тебе запакують у чорний пакет…", – каже Андрій.

"А ще багато залежить від везіння. Можеш бути суперспецом, та якщо потрапиш під авіаудар чи засипало в бліндажі, це тобі не допоможе", – додає військовий.

"Вперше мене могли вбити в кінці березня, коли біг на позицію з боєкомплектом. То була наче гра на виживання. Відтоді багато разів був у реальних боях, потрапляв під авіаудари й артобстріли, – пригадує закарпатець. – Стріляв із "партизана" (одиночний "Град"), займався евакуацією поранених".

На Донеччині його підрозділ стикнувся з "вагнерами". "Це були специ – у кожного мінімум по 12 магазинів, у групі є "покемон" (кулемет Калашникова модернізований), "радійка" і ручний протитанковий гранатомет. Воюють групами по десять чоловік, по шість, по двоє. Просуваються й займають позицію, а якщо їх не чіпають, підтягуються інші, – розповідає Андрій. – У місті можуть непомітно підійти без автоматів і закидати наші позиції гранатами. А можуть попереду відправити "м’ясо" – 10 чи 20 чоловік – а потім пустити спеців. Вони людей не жаліють, але діють професійно."

"Минулого року я серйозно травмував ногу, потрапив у госпіталь, а потім на реабілітацію додому. Виходив іноді в місто й бачив купу молодих здорових людей із Донеччини й інших східних областей, котрі втекли від війни. Як так – ти воюєш у їхній області, а вони відпочивають. Але потім попустило", – каже військовий.

"Чим буду займатися після війни? Ще не знаю, я так далеко не заглядаю. Спочатку треба вижити й перемогти, а там видно буде", – підсумовує військовий з Ужгорода.

Нагадаємо, деякі категорії чоловіків мають право проходити військову службу за місцем проживання.