«Під час штурмів розумієш, що або ти, або тебе…», — воїн 128 бригади про війну
Артему 22 роки, в кінці жовтня виповнилося рівно три роки його служби в бригаді. Боєць підписав контракт через три місяці «строчки» й не шкодує.
128 бригада продовжує розповідати про Героїв, які захищають Україну від ворога.
ВІДЕО ДНЯ— Мені тут подобається, я давно планував залишитися в армії, — розповідає Артем. — Відбув ротацію в зоні ООС, а з початку повномасштабки постійно в зоні бойових дій. Воював зі своєю бригадою на Запоріжжі, Херсонщині, на Бахмуті. Найважче було на Бахмуті. Але з іншого боку для мене, молодого, це було цікаво, з’явився азарт.
РекламаЗ чим це зрівняти? Наче дорослому дядькові подарували вертольотик на пульті (сміється). На Бахмуті, бувало, росіяни стояли за 30 метрів, ми з ними перегукувалися, кричали один одному «Здавайся!», а потім перекидалися гранатами. Був один випадок — побачили ми групу росіян, 5 чоловік, і одного «затрьохсотили» з автомата. Він ішов останнім, упав і почав кричати своїм: «Памагітє, спасітє!» А ті навіть не оглянулися й пішли далі, наче нічого не сталося. Той якийсь час кликав на допомогу, а коли зрозумів, що її не буде, почав кричати нам чистою українською: «Хлопці, допоможіть, я вас благаю!». Мабуть, був із мобілізованих лднр. Ми туди не могли добратися, так він і помер від ран…
У нас теж були великі втрати, багато хлопців загинуло. У тому числі мої наставники. Під час штурмів вороги підбиралися іноді на три метри, тоді або ти, або тебе. Ну, я молодший, спритніший, то перший встигав (сміється).
РекламаЗа словами Артема, проти 128 ОГШБр стояли різні підрозділи росармії — «вагнери», кадирівці з «Ахмата», регулярні війська, мобілізовані.
— У першу хвилю штурмів кидали «м’ясо», — колишніх зеків, ненавчених і слабко екіпірованих, — каже Артем. — У них часто каски були замалі й броніки не по розміру — теліпалися на грудях, наче слюнявчики. А деякі йшли взагалі без броні й касок, а магазини тримали в кишенях. Дивишся на таких із вікна й думаєш: «Ну, куди ви лізете? За що така дурна смерть?» Їхнє головне завдання — виявити наші вогневі позиції, чи прикриває нас якась бронетехніка, мінометка, артилерія. А далі вже лізли навчені, професійні. І бувало так, що одна СП-ка (спостережний пункт) по кілька разів переходила з рук у руки.
РекламаЗа що я воюю? Особисто для мене — це робота, яку маю виконувати, як і кожен громадянин України, кожен чоловік. А тих чоловіків, що виїхали за кордон, я позбавив би українського громадянства. Перемога наша точно буде, тоді вони повернуться й будуть говорити, що тримали економічний фронт. Але є тільки один фронт, і він тут. Тому я поважаю тих, хто прийшов сюди, хто стоїть тут і воює за свою країну.
Раніше у 128-й бригаді розповіли про мужній вчинок воїна з Мукачева.