Бійці 128-ої бригади розповіли школярам Воловеччини про будні в АТО (ФОТО)

Саме цій меті слугувала поїздка учасників антитерористичної операції прапорщика В.В. Солкупа та молодшого сержанта С.С. Кочана, які на сході нашої країни відстоюють цілісність, суверенітет та незалежність нашої держави, у Верхньоворітську, Нижньоворітську, Жденіївську ЗОШ І-ІІІ ступенів та Нижньоворітську школу-інтернат. Під час своєї відпустки наші земляки поспілкувалися з учнівськими та педагогічними колективами освітніх закладів. Гості уклінно дякували колективам шкіл за збір гуманітарної допомоги війську і зазначали: їм та їх побратимам дуже приємно, що завдяки небайдужим воловеччанам вони отримують те, без чого не можна обійтися на війні. Прапорщик В.В. Солкуп під час своїх виступів перед школярами розповів, що не міг спокійно сидіти вдома і дивитися, як насувається російський агресор, знищуючи інфраструктуру населених пунктів, руйнуючи помешкання мирних людей, убиваючи їх. Були й такі, що сиділи вдома перед телевізорами, пасували перед труднощами. Але більшість із них зробили правильний вибір, взяли в руки зброю, щоб захистити незалежність нашої держави, її людей.

Особливо військові дякували школярам за надіслані ними малюнки, котрі кожен із них тримає біля серця. Учнівські роботи нагадують захисникам про мирне життя, їхні родини. Натомість, діти мали можливість ближче познайомитися із нашими захисниками. В.В. Солкуп та С.С. Кочан родом із Воловця. До мобілізації Сергій Кочан закінчив Вище пожежне училище у Львові. Нині він прикордонник, служить у Мар’янці (позивний “Честер»). Сергій мав честь служити з Віктором Сличком, який сьогодні заліковує наслідки важкого поранення за кордоном. Сергій Кочан запевнив, що він знову неодмінно повернеться на схід і служитиме до успішного завершення антитерористичної операції.

Прапорщик В.В. Солкуп – технік зенітної установки служив у Нікишині, Артемівську, а затим – на Дебальцівськім плацдармі у складі 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Валерій Васильович перед новим роком побував у Воловці, коли їхав до Мукачева у військовий госпіталь для реабілітації. Поблизу Нікишина В.В. Солкуп від вибуху снарядів «Граду» отримав травму. Підлікувавшись, він знову поїхав на фронт. За відмінну й добросовісну службу командування заохотило його короткотерміновою відпусткою.

Спілкуючись із школярами, В. В. Солкуп розповів, що, незважаючи на оголошене перемир’я, бойовики продовжують обстрілювати мирних мешканців та місця дислокації українських військових. Періодично чути постріли майже у всіх селах. Останнім часом інтенсивність обстрілів дещо знизилася, однак знаходитися на відкритій місцевості тут небезпечно. Варто відзначити також, що бойовики так званих "ДНР" та "ЛНР" не тільки стріляють будь-де і в будь-кого, але й проявляють небачену зухвалість.

Учні цікавилися у Сергія Кочана: як ставляться корінні донеччани до бойовиків.

- Більшість донеччан сприймають бойовиків вкрай негативно. Спостерігаючи за їхніми діями протягом тривалого часу, люди збиралися з вимогою, аби вони полишили захоплену територію. Але незадоволених жорстоко побили та розігнали. Так, є й інша частина населення, яка активно підтримує терористів. Але вони практично не є прихильниками так званих республік, а бажають приєднатися до Росії. Будучи зазомбованими російськими засобами масової інформації, мають надію, що у складі іншої країни заживуть краще. У це і самі мало вірять.

- А українських військових як сприймають?

- Адекватна частина населення намагається посильно підтримати наших військових, але для них це складно і небезпечно, бо якщо це помітять бойовики, людям загрожує смерть. Люблять нас і донецькі дітки, з якими ми багато разів ділилися продуктами харчування, особливо солодощами.

Діти цікавилися допомогою волонтерів, як вони підтримують військових?

В. В. Солкуп, відповідаючи на це запитання школярів, відзначив, що бійці щиро вдячні їм, оскільки вони є ангелами на землі. Завдяки цим добрим людям і ми на своїх позиціях отримували допомогу. Особисто я щиро вдячний Воловецькій селищній раді, її колективу, від якого ми багато разів отримували посилки. А прапор, надісланий селищною радою, я проніс через Нікишино, Артемівськ, Дебальцеве. З ним я пропоную сфотографуватися разом зі школярами.

- Будь ласка, якийсь фрагмент із життя на війні.

- Якось ми стояли під Дебальцевим. Одна місцева жінка каже, що раділа би, якби все закінчилось, бо потерпають від «Градів», голоду, холоду. І багато з місцевих жителів віддали б навіть життя, щоб повернути мир на цій землі. Школярів цікавило все: як живуть воїни на передовій, яку мають зброю, чи завжди в достатній кількості є набої, де лікують поранених, з ким служать АТОвці з Воловеччини.

Учні та педагоги Верхньоворітської, Нижньоворітської, Жденіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів та Нижньоворітської школи-інтернату висловлювали щиру вдячність військовим за розповідь про те, як потрібно любити Україну, берегти і захищати. Вони висловили бажання оволодівати азами військових наук, щоб бути гідними захисниками її миру та спокою.