Перечинським правоохоронцям після повернення влаштували теплу зустріч (ФОТО)

«Чоловік завжди має залишатися чоловіком, незалежно від того, давав він присягу на вірність державі чи ні, - каже один із героїв, оперуповноважений сектору боротьби з економічною злочинністю Перечинського райвідділу міліції Роман Грицюк.

Минув майже місяць з того часу, як п’ятеро перечинських міліціонерів повернулися з зони проведення антитерористичної операції на Донеччині. Це вже вдруге наші хлопці на власні очі мали змогу побачити справжню війну. Вперше, ще у травні місяці, п’ятеро міліціонерів Перечинщини забезпечували охорону громадського порядку в Одесі. Тепер же Юрій Богдан, Роман Грицюк, Віктор Герзанич, Олександр Сочка та Іван Цигак виконували свій обов’язок у Донецькій області. На щастя, додому всі повернулися живі і здорові. Із сльозами на очах вдома їх зустрічали сім'ї, з гордістю зустріли колеги на роботі, розповідає Мирослава Пекар з Перечинського РВ УМВС.

Минулої п’ятниці керівництво Перечинського райвідділу, куратор від УМВС Михайло Свистак та весь особовий склад райвідділу зібралися в залі нарад, аби привітати правоохоронців з благополучним поверненням додому.

Начальник Перечинського райвідділу міліції Віктор Ребрей звернувся до підлеглих: «Я дякую вам за гідну та достойну службу. Не дивлячись на всі труднощі, жодних нарікань не чув від вас за цей місяць. Я знаю, що ви чітко дотримувалися вказівок і сумлінно виконували поставлені командиром задачі. Ваші дії гідні справжнього офіцера міліції». Усім п’ятьом очільник райвідділу вручив грамоти.

Здоров’я правоохоронцям та їх сім’ям, мирного неба побажав куратор Перечинського райвідділу міліції, начальник Управління інформаційних технологій УМВС області Михайло Свистак.

На завершення наради всі сфотографувалися на пам'ять.

Вивести самих хлопців на відверту розмову про час, проведений у зоні АТО, було досить важко. Усі відмовлялися: мовляв, нічого героїчного вони не зробили, пішли як і всі, з єдиною метою - захищати мирних людей. «Героїзму тут нема, це обов’язок кожного українця, який правильно розуміє ситуацією, що склалася в державі», - зауважує Віктор Герзанич.

Кожне слово з Романа Грицюка на початку розмови потрібно було «тягати обценьками», і тільки згодом емоції здолали сором’язливість. Коли Роман почав розповідати про місцеве населення, яке боялося виходити із свої домівок, про переляканих діток, що блукали повз їхні блок-пости і навіть одного разу принесли їм цукерки, на очі наверталися сльози. Адже хлопці добре розуміли ціну тих цукерок: це було все, що мали діти, і все своє добро малеча без роздумів віддала міліціонерам.

«Тоді, - згадує офіцер, - чергуючи на блокпості, ми мали з собою лише згущене молоко та мінеральну воду, і віддали все це дітям. Повні щирої радості дитячі очі говорили більше, ніж можна було сказати словами…

Про своє відрядження в зону проведення антитерористичної операції капітан міліції Роман Грицюк, батько трьох маленьких дітей (найменшій донечці ще немає і двох рочків) дружині вдома не сказав ні слова. Передзвонив їй тільки на десятий день перебування по місцю дислокації.

Роману до труднощів не звикати. Досвідчений офіцер міліції, після закінчення у 2002 році Харківського національного університету внутрішніх справ одразу був призначений на посаду оперуповноваженого у службі, що бореться із злочинністю у сфері економіки. За 12 років служби здобув і досвід, і професійну грамотність. Тож до місця призначення їхав без остраху.

Та чи було там страшно? Як з’ясувалося, було. Особливо вночі, яка тягнеться дуже довго, як вічність… Коли довкола темно, і не знаєш, звідки чекати біди. Коли гримлять постріли, над головою літають вертольоти. Заступаючи на блокпост, ти знаєш, що відповідаєш за життя товаришів, яким цієї ночі випало поспати. Заступали хлопці на службу через добу. Кожний знав, що від нього вимагають і що він має робити.

Закарпатський зведений загін працівників міліції очолював підполковник Роман Ус. Щирі слова вдячності перечинські міліціонери висловлюють своєму командиру та старшому оперуповноваженому в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки в Закарпатській області Михайлу Поремчуку за турботу, за професійне виконання службових обов′язків щодо охорони громадського порядку під час проведення антитерористичної операції в Донецькій області.

Роман Анатолійович був для них і мамою, і батьком, і лікарем, і психологом, кажуть хлопці. Ми всі тут рівні, - не раз наголошував підлеглим командир. Дійсно, в зоні бойових дій під час виконання бойових задач немає різниці, хто ти: командир чи підлеглий. Роман Ус і Михайло Поремчук разом з іншими заступали на блокпости, перевіряли «зеленку».

Наш командир зберіг наші життя, - переконані хлопці. Роман Анатолійович пояснював у загоні: «Найстрашніше, хлопці, це не померти самому, а подивитися в очі вашій матері, дружині, дітям і сказати їм, що вас немає серед живих».

Юрій Богдан розповідає, що в такій ситуації починаєш розуміти справжній істинний зміст слів взаємодопомога, взаємовиручка, розумієш, як це - нести відповідальність за усіх, коли від твоїх дій чи вчинків залежить не лише твоє, а ще чиєсь життя. На питання, чи поїхав би ще раз туди, Юрій каже, що поїхав би, але тільки з тими ж хлопцями, бо всі вони гідно пройшли перевірку на людяність. І додав, що готовий туди їхати тільки під командуванням Романа Уса та Михайла Поремчука. Юрій Богдан, як з’ясувалося, не тільки вправний солдат, а й гарний кухар. Саме йому доводилося чи не щовечора куховарити для майже півсотні голодних чоловіків. Продуктами харчування допомагало і місцеве населення, і волонтери.

Слідчий Перечинської міліції Віктор Герзанич теж не сказав батькам та дружині, куди їде, лиш згодом рідня дізналася про те, що хлопець в зоні АТО. В міліції Віктор працює зовсім недавно. Та молодий амбіційний хлопець нарівні з іншими зумів впоратися з поставленими задачами. Чіткі вказівки командира виконувалися беззаперечно, службу міліціонери несли на в’їзді та виїзді з одного з населених пунктів, яке лише нещодавно відстояла Національна гвардія. Віктор каже, що траплялися випадки, коли місцеві жителі підходили до них і просто дякували за все. Дійсно, після встановлення стаціонарних блокпостів місто неквапно почало оживати, діти почали відвідувати школу, малеча - дитячий садок, люди змогли зібрати врожай. Навіть з інших населених пунктів сюди приїздили, аби закупити харчів, - згадує Віктор.

Запам’яталися правоохоронцям слова Романа Уса про те, що чужих дітей не буває, вони всі наші. Саме після цих слів у загоні визріла думка допомогти дітям-сиротам з Артемівської школи-інтернату харчами. Дві «ГАЗельки» з цукром, згущеним молоком, хлібом, напоями привезли малечі закарпатські міліціонери. Як з’ясувалося, серед діток були і такі, що взагалі не куштували «згущонки» у своєму житті.

Поверталися всі додому у піднесеному настрої, адже живі і здорові, а це головне. Приємною несподіванкою стало те, що першим, кого перечинські міліціонери побачили, вийшовши з автобуса в Ужгороді, був Віктор Васильович Ребрей, їх начальник.

Вдома добре. Та потай кожен із них думає про те, що при потребі знову поїде туди.

Зрозуміло, що спорядити всім необхідним людей, які були призвані боронити державу на Схід, самотужки було важко. Підтримали правохоронців багато підприємців Перечинського та Великоберезнянського районів, просто небайдужих громадян. І всім їм Перечинський райвідділ міліції щиро дякує за турботу та порозуміння.