Загиблий у зоні АТО закарпатець перед смертю розповів сестрі, що йому кожної ночі снився покійний батько, який кликав його до себе

Цими днями жителів села Онок на Виноградівщині сколихнула жахлива звістка. Неоголошена війна забрала життя їхнього зовсім юного односельчанина. Буквально напередодні мати збирала необхідні документи, щоб сина відпустили додому хоча б на 10 днів. У зоні АТО він перебував вже четвертий місяць. Та не судилося…

19 річний Станіслав Кіш загинув під Луганськом. Колону машин, в одній з яких і був хлопець, обстріляли «Градом». Рідним про трагедію повідомили з Виноградівської військової частини. Сюди у свої 18 Станіслав пішов на службу контрактником. З вересня місяця 2013 року минуло лише півроку, а він уже поїхав на схід.

Голова села Михайло Онисько знав Станіслава дуже добре. Пан Михайло тренує футбольну команду «Зірка», за яку часто грав хлопець.

– Я знав його лише з хорошої сторони. Він був спокійним, врівноваженим. Взагалі людині, яка служить в армії, потрібен хоча б рік, щоб здобути якісь військові навики. Тож я вважаю, недоцільно було відправляти туди таку непідготовлену дитину. Ще й одразу в «гарячу» точку. Загалом з села мобілізовано 13 чоловік,− каже Михайло Онисько.

– Він був дуже добрий, працьовитий. Завжди допомагав, підтримував маму, особливо після смерті батька,— зі сльозами на очах каже тітка Ганна Сосницька. − Мав багатьох друзів, дівчину з сусіднього села. Не ходив по барах. А після закінчення ПТУ у Виноградові потрібно було йти працювати. Роботи не було. Тому, мабуть, й пішов у контрактники…

Армія Славіку дуже подобалася. Він навіть після закінчення контракту хотів його продовжити. Пішов на службу зі своїм другом Іваном, який зараз знаходиться після поранення у Львівському госпіталі.

З розповідей Станіслава сестрі Тетяні:

Станіслав чекав того дня, коли приїде додому. Постійно спілкувався з сестрою Тетяною телефоном та розповідав їй усе. Сподівався, що мамине клопотання задовольнять і він зможе повернутися додому машиною, яка у понеділок, 4 серпня, мала приїхати за померлими. Та так і сталося, повертатиметься з ними…

Тетяна каже, що перед смертю брат говорив, що вони мають кудись переїжджати і навряд чи їм вдасться повернутися живими. Навіть ніхто не гарантував, що дійдуть до місця призначення… В луганському аеропорту можна було хоча б десь сховатися від обстрілів «Градом». А на відкритій дорозі – вони будуть як на долоні.

Раніше, 18 липня, коли почали обстрілювати Луганськ, в нього попали два осколки. Тоді врятував хлопця бронежилет. Станіслав брав участь у кількох «зачистках», зокрема, й міста Щастя Луганської області. Розповідав, як раненим операції роблять звичайними ножами просто посеред «поля бою», а в окопах по два тижні лежать тіла.

Останнім часом щоночі йому снився покійний батько, − говорить сестра Тетяна. - В цих снах батько кликав його до себе, де йому буде набагато краще. Й риторично запитував сина: «Невже ти думаєш, що воюєш тут за Україну?».

На момент написання статті стало відомо, що ховатимуть нашого краянина у четвер, 7 серпня. Похоронну процесію вирішили провести в церкві святого Архістратига Михаїла. Витрати на поховання запропонував взяти на себе народний депутат Іван Бушко. Також кошти для матері зібрали депутати міської ради спільно з підприємцями.

Лідія Біла