Закарпатське вино: міфи і правда про хмільну візитку краю
Винороби області — про свої проблеми, мрії, улюблену справу і її перспективи. Закарпаття — традиційно виноробський край. І окрім того, що у низинних районах, де клімат тепліший, кожен порядний газда має на власному подвір’ї "луґош" — міні-виноградник, у краї зростає кількість виноробів, які присвятили себе створенню благородного напою майже професійно. Це легко спостерігати, до прикладу, під час винних фестивалів. Поступово зростає як їхня кількість, так і кількість учасників, готових представити своє вино туристам, гостям краю та й місцевим його поціновувачам. Ціна фестивального вина коливається від 15 до 40 гривень за літр авторського. Однак... Зайдіть на будь-який закарпатський ринок. Домашнє традиційне і, на невибагливий смак, зовсім непогане вино продається у пет-пляшках закарпатськими ґаздинями за мізерною ціною 6—9 гривень за літр. Для декого і це божественний напій. Однак мова нині про справжнє, вишукане, високоякісне авторське сортове вино. Кількість фестивалів зростає. Ужгород, Мукачево, Берегово, Виноградів — кожне з цих міст має свій щорічний конкурс-продаж-презентацію з переможцями, нагородами і натовпами туристів. Однак... Чи все так гладко у цій галузі? Бо вже лунають як нарікання на те, що Закарпаття зі своїм потенціалом і досвідом здатне на більше у сфері виноробсттва, так і... перші натяки на те, що закарпатське вино — це "дута кулька". Що, начебто, воно не таке вже вишукане, ексклюзивне, як це намагаються подати самі винороби на численних закарпатських винних фестах не так задля надання більшої туристичної привабливості краю, як задля підвищення попиту на свою продукцію. Ось як ситуацію коментують фахівці з кафедри туризму УжНУ, співтворці Закарпатського винного шляху: "Токайські вина стали знаменитими не тільки тому, що вони токайські. Спочатку вони були такої ж самої низької якості, як і закарпатські. Проблема наша у тому, що в нас не формується винна культура. Адже більшість туристів, приїхавши скуштувати закарпатського вина, просять "сладєнькоє". Це саме те, яке "б’є у голову" — зі спиртом, ароматизаторами і подібними речами. А якщо у туриста немає винної культури — нема про що і говорити. Саме зараз наші винні фестивалі та створений нещодавно Закарпатський винний шлях і формують первинну культуру споживання якісного вина. Очевидним є те, що у нас зменшується кількість ізабельних сортів, які є небажаними у виноробстві взагалі й забороненими на винних фестивалях. Але ж саме попит на них наштовхує власників виноградників, що краще продати більше "простого" вина і більше заробити, аніж формувати винну культуру. Ми стараємося побороти цей момент, але тут потрібно поводитися обережно, бо якщо це зробити раптово, то справжніх виноробів залишиться стільки, що їх можна буде порахувати на пальцях двох рук. Це ті, які справді можуть представити такі сорти, як Мюллер Тургау, Рислінг Рейнський, Цвайгель, Бакатор і подібні... Є вже ряд міні-господарств, де ізабельних сортів винограду вже зовсім немає, але в Україні, в тому числі й на Закарпатті, жодне велике господарство не продукує лише європейські сорти. Абсолютна більшість їх, якщо не всі, продукують ізабельні сорти. З ними легше працювати, їх легше вирощувати, їх легше зберігати, їх легше обрізати... Тому всі ці зауваження справедливі. Але ми поступово формуємо у Закарпатському винному шляху культуру виноробів і виноградарів. Вони ж формують цю культуру у споживачів". Культура споживання і якість вин — не єдина проблема закарпатського виноробства. Що ж до неможливості виноробам торгувати власною продукцією через непомірну вартість ліцензії, то закарпатські експерти бачать досвід Європи, на який, на їхню думку, варто опиратися: "Іншого виходу просто немає, як використати апробований у Європі досвід. Все дуже просто. Місцеві органи самоврядування мають санепідемстанцію, яка визначає якість вина за держстандартами і у разі відповідності продукту стандартам просто видає, дарує виноробові певну кількість акцизних марок залежно від того, скільки вина він виробив. Ця практика дійсна для так званого Garage Wine, виробленого у кількості не більшій, ніж сто тисяч літрів у одному господарстві. І саме під час проходження цих стандартизацій, тестувань, сертифікацій підвищується і культура споживання вина. Так, у межах України можна згадати одеські вина і кримські вина. Але ж це все промислове виробництво, а перший фестиваль приватних виноробів у Одесі пройшов лише цього року, у той час, коли в Закарпатті ця традиція давня. Тож ми поки що все ж попереду". Якість напою. Ось головне, що насправді цікавить справжнього його поціновувача. Розповідає досвідчений винороб, голова спілки виноградарів та виноробів Закарпаття Олександр Ковач: "Що стосується якості тієї кількості, яка реалізується на фестивалях області, а особливо членами Спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття, то тут я можу запевнити, що воно дійсно високої якості. Ми добровільно здаємо свої взірці вина у знаний інститут Таїрова у лабораторію виноробства Академії аграрних наук і практично всі члени Спілки мають відповідні сертифікати якості". Успіх закарпатських сертифікованих виноробів підтверджують і результати їхньої участі у міжнародних винних фестивалях. Зокрема у цьогорічному словацькому "Токай-2010" "У Словаччині ми здали 27 взірців і отримали 9 нагород. Це дуже пристойний показник", — каже Олександр Ковач. Повертаючись же до можливості продавати власний товар, то шляхів робити це є багато, переконаний керівник Закарпатського турінфоцентру Олександр Коваль: "...Питання так званого брендингу. Більші, ширші послуги. Зелений туризм. Винороб може приймати у себе вдома гостей. Вони ж можуть бути задіяні до процесу збору винограду, виробництва вина. Винороб таким чином буде формувати культуру споживання вина. У Європі кожен винороб може отримати певну кількість акцизних марок на кожен літр виробленого вина. Так він може його продати. І він може продати тільки у себе вдома, але не в магазині. Це є легалізація. А навколо цього він уже нехай будує винний зал, винний підвал, можливо, просто кімнату дегустаційну..." Він же підтверджує слова своїх колег про те, що на Закарпатті виробників, готових до такого виду діяльності, поки що не надто багато: "Якщо я озвучив, що є вісім виноробів хороших, якісних, то вони є найбільшими насправді виноробами, які роблять, можливо, 80 відсотків усієї продукції саме приватного виноробства. Бо коли ми бачимо фестиваль вина у Мукачеві, на якому є 200—300 виноробів, то люди виносять одну-єдину бочку і теж називаються виноробами. А це є двісті літрів, наприклад, вина. А винороб робить дві-три тонни вина і він теж винороб, та у нього зовсім інші стандарти, зовсім інші цінності, які він вкладає у це вино. Він цим живе". Вихід же з найболючішої проблеми — високої, недоступної малим виробникам вартості ліцензії, яка коштує зараз 250 тисяч гривень за рік — винороб Олександр Ковач бачить так: "Податок на один літр. Яка різниця, виробляю я сто літрів, сто тисяч, чи сто мільйонів? Прийшли, перевірили, зробили аналіз, видали відповідні сертифікати якості. Ось тобі десять тисяч акцизних марок — будь ласка, продавай. Ліцензія у цивілізованому світі не є джерелом прибутку держави. На ліцензіях заробляють тільки у високоприбутковому бізнесі. Це гральний бізнес, нафта, тютюн або важкий алкоголь. Але вино і виноградарство це взагалі дотаційна галузь". З пропозицією ввести саме таку систему легалізації малого виноробства в області як пілотний проект звернулася до обласної влади Спілка виноробів і виноградарів Закарпаття. І наразі очікують на відповідь. А поки в обласній адміністрації презентовано нову довгострокову програму розвитку виноградарства та виноробства до 2025 року. В ній уже розроблено механізми, які допоможуть відновити галузь. За наступні 15 років заплановано збільшити площу виноградників майже на 70 відсотків — до 7,5 тисячі гектарів. Начальник управління агропромислового розвитку ОДА Іван Паук відзначив, що на сьогодні в області площа виноградників становить 4,9 тисячі гектарів. Більше половини — в сільськогосподарських підприємствах. Вирощують виноград у п’яти районах області. Майже половина виноградників віком більше тридцяти років. Понад 50 % всіх сортів — це ізабельні сорти та гібриди низької якості. Столові сорти займають усього сім відсотків усіх насаджень. Нині виробники вин через нестачу виноматеріалу змушені завозити його з-за меж області. Програмою передбачається, окрім збільшення площ, зміна структури насаджень. А ще — перехід виключно на європейські сорти. Технічними червоними сортами планують засадити 25—40 відсотків площ, майже половину — технічними білими сортами. Інше буде віддано під столові сорти. На реалізацію програми заплановано виділити доволі значну суму — майже 342 мільйони гривень. Це кошти державного та місцевих бюджетів. Довідка від "Панорами Мукачева": В Чехії є селище Вельке Біловіце, яке за кількістю населення та площею дуже подібне до нашого селища Середнє. Зараз там діють 180 винних підвалів і стільки ж виробників вина. І це в одному невеличкому селищі! А скільки діючих підвалів у селищі Середнє? Одна агрофірма "Леанка", яка повільно помирає. Хоча, за оцінками самих майстрів виноградарської справи, можливості Середнього дали би змогу реалізовуватися сотням приватних виноробів. На сьогодні склалася абсурдна ситуація, коли вже понад 15 років проводяться різноманітні фестивалі домашніх вин, на яких авторські вина, авторитетними дегустаційними комісіями, визначаються як високоякісні. Найкращі нагороджуються дипломами та медалями з рук влади. І в той самий час існує кримінальна відповідальність за виготовлення і збут підакцизних товарів, яким є вино, без отримання ліцензії. Тому на сьогодні є актуальною проблема легалізації приватного виробника вина. За 19 років незалежності України тільки кілька десятків справжніх ентузіастів виноробства вклали власні кошти і відновили кілька занедбанних та зруйнованих винних підвалів. Ці підвали — "егерсько-токайського" типу, тобто практично ідентичні знаменитим винним підвалам м. Токай і м. Егер (Угорщина). Саме там нині діють сотні або ж і тисячі підвалів, які приваблюють туристів, тим самим створюючи величезний попит та популяризуючи вино. Винний туризм, що зараз процвітає в Угорщині, має назву "Ено-туризм". Олександр Попович