Мукачівський дослідник презентував "50 нових легенд про Ужгород і Закарпаття"

В Ужгородському прес-клубі відбулася презентація книжки мукачівського дослідника Олексія Філіппова «50 нових легенд про Ужгород і Закарпаття».

Книжка вийшла в ужгородському видавництві «Ліра» і є своєрідним продовженням популярної книжки «40 міфів про Мукачево», яка вийшла у світ у 2011 році у тому ж видавництві та була презентована в Ужгородському прес-клубі.

У свою нову збірку автор зібрав висловлювання ужгородських істориків, закарпатських екскурсоводів, на які має власний погляд та озвучив його під час презентації. Він вважає, що замість наведення історичних фактів, свідчення про які зберігаються в архівних документах, сучасні професіонали продовжують користуватися власними вигадками.

У книжці можна ознайомитися з різними думками про такі явища, як історичне Закарпаття, Мукачівський замок, належність Закарпаття до держави Лева, волоську та німецьку колонізації, Ужгород, руського князя Федора Корятовича, Чорну гору та інше.

Книжка розрахована не лише на фахівців-істориків, а й на пересічних читачів.

«Я вирішив збирати і показувати, м’яко кажучи, ляпи історичної тематики, яких допускають й історики, і журналісти, і екскурсоводи та багато інших людей, - каже Олексій Філіппов. - Замість того, щоб вивчати історію за документами у нас роблять з історії політику. Я вважаю, що давно настав час, щоб вивчати історію такою, як вона була, а не прикрашати її чи прибирати те, що не вигідно».

З цього приводу дослідник також додав: «Нещодавно цю тему підняли і на одному з телевізійних ток-шоу, з приводу виданої у Львові книги про історію України – на противагу позиції міністерства. Галичани мають свою історію, свій погляд, у Табачника - свій погляд. Замість того, щоб люди вивчали історію, вони вивчають політологію. У результаті ми, як казав перший президент, маємо те, що маємо, а саме – політологію, яку помилково називають історією».

Щодо «міфів» чи «ляпів», допущених у книгах та публікаціях істориків, О. Філіппов розповів: «На жаль, історики лінуються або не хочуть через відсутність знань вивчати історичні джерела, які про Закарпаття, так історично склалося, написані латинською, угорською, іншими мовами. Відвідування архіву коштує грошей, що, можливо, також зупиняє істориків перед якісними дослідженнями». Натомість у своїй книзі автор подає текст оригіналу документів і переклад - щоб інші дослідники могли прочитати оригінал, а не «користуватися домислами».