Як живеться закарпатцям за кордоном: плюси та мінуси роботи заробітчанина

Що таке заробітки – закарпатці знають не перше століття. У кожного в родині буде хоча б одна людина, яка у пошуках роботи змушена була поїхати за кордон. На початку двадцятого століття закарпатці масово відправлялися і за океан, багато з них потім залишилися у США, Канаді, де стали чи не основою української діаспори.

Сьогодні за кордоном – вагома частина закарпатців працездатного віку. Скрутна економічна ситуація змушує людей покидати рідну домівку. Прикрим є й той факт, що країну покидає і розумна молодь, переконавшись, що досягти успіху "там" набагато легше. І втрачений потенціал для країни є набагато страшнішим, аніж грошові офшори. Однак навіть ті, хто не перший рік живе за кордоном – живуть з вірою у серці і переконанням, що на заробітках вони зможуть зробити для країни більше. Аніж вдома.

2,8 мільярда доларів – тільки офіційна статистика

За даними експертів, обсяг коштів, які українські мігранти переказують додому, перевищує усі інвестиції іноземних компаній та допомогу міжнародних донорів разом взятих. Так, згідно з результатами дослідження, проведеного в рамках проекту Міжнародної організації з міграції опитування, українські трудові мігранти переказали 2,8 мільярда доларів у 2014 році як формальними, так і неформальними каналами. Додаткові 100 мільйонів доларів надійшли в Україну в натуральній формі (у вигляді продуктів, речей, техніки тощо). "Це свідчить про те, що за умови ефективного управління, трудова міграція та капітал, який вона генерує, можуть сприяти гуманітарному, соціальному, економічному та культурному розвитку України", – зазначив голова представництва МОМ в Україні Манфред Профазі.

Дослідження також показало, що кожен п’ятий мігрант готовий інвестувати у продуктивну діяльність в своїй місцевій громаді. Найбільш привабливими сферами для потенційних інвестицій є будівництво, туризм і роздрібна торгівля. При цьому, основною країною заробітку для українців у 2014 залишилась Російська Федерація (30%). Для довгострокових поїздок заробітчани обирають Польщу (21%), Чехію (15%) та Італію (11%). Опитування проводилося протягом 2014-2015 років. Загалом опитали 20 951 домогосподарство по всій Україні, а також 1890 довгострокових трудових мігрантів у пунктах перетину кордону України.

Найпопулярніші напрямки для закарпатців – Чехія та Польща

Такі дані повідомили представники компаній з працевлаштування за кордоном.  Представник фірми BVS Аурінія Інна Савчук розповіла: "Щодо тих, хто до нас звертався, то близько 70% - це чоловіки. Середній вік потенційного заробітчанина 35-40 років. Рід занять різноманітний, залежить від вакансії, яку обирають. Від лікарів до прибиральниць, від інженерів до підсобників. Їдуть на півроку на завод, буває що й на рік. Заробляють від 15 тис. грн в місяць в Польщі, а у Чехії від 22 тис. грн. У Німеччині від 30 тисяч і вище. Були вакансії й на 75 тисяч, але потрібна кваліфікація та знання мови. Молодь часто має бажання їхати, та не має коштів оформитись. Тому зазвичай лише цікавляться, а потім шукають можливість їхати нелегально. Наша фірма займається виключно легальним працевлаштуванням".

Інший спеціаліст по працевлаштування за кордоном Олена Зейкан зазначила, що переважно у пошуках роботи до інших країн їдуть чоловіки віком від 27 до 50 років. "Найчастіше це працівники сфери обслуговування із зарплатою 3000-5000 гривень,  і державники. Чехія – улюблена країна, туди їдуть на 3-6 місяців, переважно на будівництво, заводи, садові роботи. Платять 800-1200 грн/день. В місяць виходить 700-1000$. Далі за популярністю йдуть Польща, Німеччина, Англія. Ми надсилаємо людині анкету, щоб визначити її можливості і бажання, а також перелік вакансій", – зазначила пані Олена.

"Саме зміна суспільства на таке, де існують дієві закони, була моєю метою"

І не тільки по більшу зарплату їдуть з України. Хтось їде у пошуках нових можливостей та свободи. "У 2012 році я остаточно зрозумів, що в Україні зріє чергова криза, глибша, ніж інші. Об’єднані Арабські Емірати – одна з небагатьох країн в світі, де українці потрібні на офіційній основі. Саме зміна суспільства на таке, де існують дієві закони, була моєю метою. З мене тоді колеги-журналісти сміялися, адже їхав я в Дубаї простим касиром на 800 доларів. Втім для мене важливіше було те, що ці гроші прописані в контракті й, крім того, я матиму купу бонусів, і ніяка криза не знецінить мої заробітки. Крім того, їхав я не лише заробляти, але й жити і дихати на повні груди в одному з найпрекрасніших міст світу. В країну, де пиво коштує втричі дорожче, ніж молоко (а не навпаки), де зарплата простого вчителя в 20 разів вища, ніж на батьківщині, де ти захищений законом і трудовим договором тощо", – розповів закарпатський журналіст Тарас Ващук, який уже не перший рік живе за межами України.   

"Чи повернусь я в Україну? Звичайно. Але лише тоді, коли зміняться вищезгадані критерії. До того ж, нині я корисніший Україні саме тут: ми допомагаємо армії та дітям-сиротам, реабілітуємо бійців, розвиваємо діаспору, проштовхуємо на арабський ринок українську продукцію, зрештою, своїм прикладом рекламуємо Україну, як країну роботящих, світлих і тямущих людей. Сподіваюся, що наш досвід і знання колись знадобиться і на батьківщині", – поділився роздумами пан Тарас.

Зворотній бік медалі

Чимало закарпатців повертаються додому скоріше, аніж зазначено у контракті. Причини – важкі умови праці, які дуже часто кардинально відрізняються від тих, які обіцяли при підборі роботи вдома.  Своєю історією поділилася й ужгородка Ганна. 

"Чому я вирішила їхати? Перш за все тому, що у мене ростуть 2-є маленьких дітей, а в Україні зараз повне неспіввідношення цін і зарплат! Про вартість комунальних послуг взагалі мовчу, але й продукти харчування (необхідні, без зайвого) теж недешеві, а ще й щодня дорожчають. Це основна причина. Звісно, багато хто може мій намір їхати осуджувати, мотивуючи тим, що я залишаю дітей, але є ж заради дітей я і їду.

Зараз багато фірм пропонують послуги з працевлаштування в Польщі. Усе офіційно та легально, можна бути спокійному. Однак фірми не завжди достовірно повідомляють відомості та деталі вашого працевлаштування. На мою думку, цей момент дуже важливий, адже за послуги фірми ви сплачуєте кошти, часом немалі, тому маєте право знати, зокрема, про умови проживання за кордоном, умови праці, точну оплату праці та інші важливі відомості.

У мене був такий негативний досвід: звернулася до фірми по працевлаштуванню за кордоном. Спершу знайшли вакансію у Кракові, робота в супермаркеті. Однак буквально в останній день повідомили, що роботодавець вимагає хороше знання польської мови, тому я для цієї роботи не підхожу. Отже усе переграли і відправили у маленьку віддалене містечко в Польщі. Я була з цим згідна, адже польської справді не знаю, тому й обирати і "носом крутити" нічого. Спитала про умови проживання. Сказали – "готель".

Втім, за проживання потрібно сплачувати немаленьку суму – 70 доларів, які автоматично знімають з заробітної плати! Я зрозуміла, що заробітчан можуть поселити у спеціальний готель, адаптований для працівників. Однак на місці виявилося, що нас усіх поселяють, не в готель, а у невеликий будинок, 2 поверхи, по 4 кімнати на поверсі. У кімнаті проживали по 6-8 осіб, ванна кімната одна на поверх. Відповідно, приблизно 23-25 осіб на одну ванну кімнату. У кімнатах були невеликі полички, однак не було навіть шафки, щоб поскладати одяг та взуття. Тобто, доводилося мешкати у "режимі вокзалу".

Усе б нічого, я розумію, що на заробітки приїхала, а не на відпочинок, тому можна пристосуватися. Але ж не за такі кошти! Склалося враження, що роботодавець навмисне поселив у будинок якнайбільше людей і з кожного знімає по 70 доларів! Непоганий бізнес. Стосовно роботи. Працювати доводилося на фабриці, по 12 годин, 8 годин у суботу, неділя вихідний. Однак під час 12 годинного робочого дня не було навіть обідньої перерви, тільки кожних 4 години маленькі перерви по 10 і 20 хв відповідно. Під час цих перерв потрібно швиденько їсти те, що прихопив з собою. Тим часом поляки змінювалися кожні 8 та 4 години (працювали 2 зміни протягом 12 годин), а українці працювали усі 12 годин.

Однак найбільше мене обурило навіть не це. Згідна була пристосуватися будь до чого. Вже на місці виявилося, що за перші 2 тижні роботи сплачуватимуть не 8 злотих на годину (як було обумовлено!), а 6! а вже потім 8. Також обурили вказані вище умови проживання і я повернулася додому. Фірма, яка мене працевлаштувала, за сплачені кошти зобов’язана перепрацевлаштувати. Ми сконтактувалися і почали шукати мені іншу вакансію. Виявилося, їхати працювати у супермаркет у Кракові уже можна (роботодавець раптом припинив вимагати знання мови), тому готували мене знову туди. Потрібно було близько тижня зачекати. І от буквально в останній день перед від’їздом працівники фірми мені заявили, що в Кракові нема місця, тому я їду в супермаркет, але знову у віддалене маленьке містечко. Мене в цьому випадку обурив сам факт різкої зміни місця призначення буквально в останній момент. І це вже вдруге! Мені це здалося підозрілим і я вирішила не їхати принципово", – розповіла пані Ганна.

"Хочу ще сказати таке: я дуже розумію, що наші приватні підприємці, які працевлаштовують громадян за кордоном, не можуть знати усіх деталей роботи та проживання, але ж не лінуйтесь уточнити! Пам’ятайте: у ваших руках чиясь доля, ви відправляєте за кордон людину, в певній мірі відповідаєте за неї, тому потрібно бути чесними один перед одним. Є ще зауваження до польських роботодавців, звісно, можливо вказувати його тут нема сенсу, але все таки. Обідня перерва під час 12 годинного робочого дня має бути обов’язковою, і всюди, а не де пощастить. Якщо забезпечуєте людей житлом, подбайте, щоб у кімнатах були якісь шафи, нормальні умови. Не забувайте: українці хоч і прості заробітчани, можна сказати раби у чужій країні, але ж вони теж люди і працюють на вас! Невже вони не мають право на прості, мінімальні, але ж гідні умови проживання", – констатувала пані Ганна.