Закарпатці розповіли про своє ставлення до скандальних мовних законопроектів

19 січня у Верховній Раді були зареєстровані три законопроекти про мову, які передбачають майже повну українізацію телевізійного та радійного ефіру, преси, книговидання, кінематографа та реклами. Документи спрямовані на захист статусу державної мови. У межах цілої держави вони викликали різну реакцію. Журналісти спробували дізнатися, як зреагували на це багатонаціональні закарпатці.

Говоримо російською

Звичайно, незважаючи ні на які закони, у побуті кожен розмовляє тією мовою, яка йому більш звична. У нашому краї таких багато: і чеська, і словацька, й угорська, і румунська. Але спробуємо розмовляти з краянами російською. Враховуючи на ескалацію конфлікту на Сході, перевірятимемо реакцію перехожих. Питаємо, як пройти на Корятовича.

– Поворачивайте налево, а там – можете ещё раз спросить, – із закарпатським акцентом намагається  відповісти бабця років 70, вважаючи, що я туристка.

– Я сам не местный, в больницу к доктору приехал. Вы молодежь спросите, они точно знают, – каже літній дідусь.

Прислухаємося до порад літнього чоловіка і підходимо до двох студенток. Дівчата старанно пояснюють російською де і куди потрібно повертати, навіть у конспекті малюють схему.

Виходить, навіть з російською в нашому миролюбному краї проблем не виникає. Її розуміє молодь, хоча не вивчає у школі… розмовляє важко, але прагне допомогти.

Що ж, ідемо до дітей, перевіримо їхню реакцію.

Хлопчик років 10 двічі перепитує, що нас цікавить. Відтак починає пояснювати… українською. Питаємо, чи може сказати те ж російською. Каже, що ні, не вміє.

Дівчинка років 12 навпаки робить спроби, хоч і не зовсім вдалі, допомогти…

Більш старша школярка років 16 відповідає, що принципово не буде говорити мовою агресора, якщо ми її не розуміємо, то не треба було їхати в Закарпаття. Реакція дітей справді неочікувана…

Майже аналогічна поведінка у її однокласника. Юнак запевняє, що він володіє українською, угорською та англійською, а от російську не розуміє зовсім… жодного слова.

А як щодо англійської?

– Can you please tell how to get to Koryatovicha street, – просимо перехожих англійською.

Люди старшого віку безмовно дивляться і кліпають очима. Особливо біля ринку бабусі відкривають роти і не знають, що сказати… Але не всі.

На наш великий подив дідусь років 75 дає правильну відповідь… і більше того, починає розпитувати хто ми, що шукаємо, для чого приїхати. Тепер уже кліпаємо очима ми. Виявляється, чоловік – колишній вчитель англійської у одній із міських шкіл.

Розговорившись із ним уже українською, цікавимося, що думає про мовний закон. Каже, що українську захищати треба, адже державна мова повинна мати особливий статус. Коли наші виїжджають у будь-яку країну світу, перше, що їм потрібно – вивчити мову… лише відтак можна починати пошуки місця під сонцем. Чоловік справді має рацію… або як казав Шевченко: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Спробуємо поговорити з середнім поколінням. Троє із восьми таки розуміють питання  і один із них дає правильну вичерпну відповідь. Результати доволі неочікувані! Чомусь здавалося, що англійську краяни розуміють краще… адже зараз навіть багато хто записується на спеціальні курси чи відвідує уроки репетиторів, аби за кордоном уміти спілкуватися з місцевим населенням… бодай на кухонному рівні.

Підходимо до школярів. Хто-хто, а вони англійську повинні знати найкраще, адже вчаться за новими програмами.

Справді, діти люб’язно і детально пояснюють де і через яку вулицю потрібно пройти, на яку будівлю звернути увагу…

Звісно, не всі відповідають правильно і чітко, але стараються. Принаймні знають, що ми від них хочемо.

Тільки один хлопчик розсмішив.

– Monument of Koriatovych is only in Mukachevo castle (пам’ятник Корятовичу є тільки в Мукачівському замку), – відповів він, явно не розуміючи зміст запитання, однак добре орієнтуючись у історії нашого краю.

Ще один школяр років 14 відповів українською, що не розуміє, чого ми хочемо і він не знає нікого в місті із прізвищем Корятович.

Таким чином нам  вдалося опитати близько двох десятків перехожих. Пробували ми з ними розмовляти й угорською. І її, між іншим, розуміло набагато більше краян, ніж англійську, правда значно менше, ніж російську.

Ті, з ким ми все ж поговорили про мовні закони, запевнили, що вважають їх добре продуманим кроком  уряду, спрямованим не на пропаганду національного, а на відвертання уваги громадськості від актуальних проблем, скажімо, соціальних та економічних… Набагато важливішим для наших земляків є вартість комунальних послуг… принаймні зараз, коли надворі ще холодно.

А щодо мови більшість опитаних запевнили, що й так розмовляють державною… або на закарпатському діалекті.